Розділ «Частина І»

– Осло тепер не те, що раніше. – Вібекке на мить зустрілася з Харрі очима.

– Це вірно, – погодився він. – І, здається, Камілла Луен теж це розуміла. В її квартирі подвійний секретний замок і ще ланцюжок, тому я вирішив, що вона не з тих, хто вирушає в душ, не замкнувши вхідні двері.

Нюгорд знизав плечима:

– Можливо, поки вона милася в душі, той, що увійшов, відкрив замок відмичкою.

Харрі похитав головою:

– Це тільки в кіно такі замки відкривають відмичками.

– А може, з нею в квартирі вже хтось був? – припустила Вібекке.

– Хто?

Харрі витримав паузу. Коли він зрозумів, що заповнювати її ніхто не збирається, він встав із крісла:

– Вас іще запросять для надання свідчень. Дякую за сприяння.

На порозі він обернувся:

– До речі, а хто з вас подзвонив у поліцію?

– Я, – відповіла Вібекке. – Андерс пішов за консьєржем, а я подзвонила.

– До того, як знайшли тіло? А чому…

– У воді, яка протекла в нашу кімнату, була кров.

– Он як? А як ви це зрозуміли?

Андерс Нюгорд важко та стомлено зітхнув і поклав руку Вібекке на плече.

– Вона ж була червона, хіба не так?

– Ну, – повів повагом Харрі. – Не лише ж кров червона.

– Вірно, – сказала Вібекке. – Справа не в кольорі.