Розділ «Частина четверта»

– Вони гуляли з собаками, ну і… коротше, сам побачиш.

Вони вийшли на галявину. Забачивши їх, до них попростував молодий чоловік.

– Томас Хелле, відділ розшуку зниклих, – відрекомендувався він. – Ми раді, що ви тут, Холе.

Харрі здивовано поглянув на молодого поліцейського, але, здається, той не жартував.

Вище на пагорбі Харрі побачив хлопців із криміналістичного відділу. Скарре нахилився, і Харрі слідом за ним прослизнув під стрічкою загорожі. Вони пішли стежкою, протоптаною навмисне, щоб не зіпсувати сліди, які ще не зафіксували експерти. Криміналісти помітили Харрі та Скарре, відсторонилися, даючи їм підійти ближче, проводжаючи їх багатозначними поглядами: чекали на реакцію.

– От дідько! – вирвалося в Скарре, і він відступив на крок назад.

Харрі відчув, як похолола голова, наче вся кров відхлинула, залишивши тільки страшне, смертельне відчуття порожнечі.

Ніяких особливих деталей він одразу не помітив, тому відчуття, що цій оголеній жінці добряче перепало, не виникло. Принаймні не так, як у випадку з Сильвією Оттерсен або Гертом Рафто. Але що насправді нажахало Харрі, так це холоднокровність, з якою вся картина була задумана й виконана, виліплена та сконструйована. Труп висів над двома великими сніговими грудомахами – недоробленим сніговиком, – поставленими одна на одну біля стовбура дерева. Труп розгойдувався біля самого стовбура, а на товстій гілці біля голови жінки можна було роздивитися сталевий дріт. Він закінчувався петлею, яка, як бездоганно накинуте ласо, не зачепила ані шию, ані груди і була затягнута під підборіддям. Руки зв’язані за спиною. Очі заплющені, рот закритий, що надавало обличчю жінки умиротвореного виразу, наче вона спала.

Можна було подумати, що тіло не зачеплене, поки погляд не падав на стібки на блідій шкірі. Краї, прошиті тонкою голкою, яка майже не залишала слідів уколів, чорніли від загуслої крові. Один ряд стібків ішов упоперек живота, а другий – навколо шиї. Довершена робота, подумав Харрі. Ніяких старих дірок від цвяхів. Усе рівнесенько.

– Схоже на оту гидь, ну як ото ліплять сучасне мистецтво, – додав Скарре.

– Інсталяцію, – підказав хтось поруч.

Харрі закивав головою: вони мали рацію. Але таки щось тут вибивалося із загального враження довершеної хірургічної роботи.

– Він розрізав її на шматки, – промовив він хрипло, наче його душили. – А потім стулив ізнов.

– Він? – запитав Скарре.

Харрі не відреагував.

– Мабуть, щоб легше було перевезти, – озвався Хелле. – Гадаю, нам відомо, хто жертва. Її чоловік учора заявив про зникнення. Зараз він у дорозі сюди.

– Чому ви вважаєте, що це та сама жінка?

– Чоловік знайшов сукню з підпалинами. Вони саме там, де на трупові стібки.

Харрі зосередився на своєму диханні. Тепер він зрозумів, що саме вибивалося з картини. Незавершений сніговик. І неакуратні вузлики на дроті. І нечіткі кути там, де дріт був зігнутий. Усе це було грубо, некрасиво, наче зроблено навпомацки. Наче це був ескіз, проба пера. Наче перший погляд на ще не завершену роботу. І навіщо він зв’язав їй руки за спиною? Коли він привіз її сюди, вона була давно мертва. Чи це частина плану?

– Чому мене не попередили? – кашлянув Харрі.