Розділ «Частина четверта»

Нарешті жінка поглянула на неї. Її очі нагадали Х’єрсті Рьодсмуен червону картку в грі «Монополія» – картку з написом: «Ваші будинки та готелі горять».

– Ви нічого не розумієте! – відгукнувся низький, майже чоловічий голос. – Це не я.

О другій годині Харрі зупинив машину біля будинку Ракелі на Хольменколлвейєн. Сніг припинився, і Харрі вирішив не залишати слідів від шин на парковці в саду. Сніг тихо та протяжно хрустів під ногами, а в затемнених вікнах відбивалося яскраве денне світло.

Він піднявся сходами до дверей, відчинив шпаківню, поклав туди годинник Ракелі і зачинив дверцята. Він уже повернувся, щоб рушити назад, як двері за його спиною прочинилися.

– Харрі!

Харрі озирнувся і спробував посміхнутися: перед ним стояв оголений чоловік з рушником навколо стегон.

– Матіасе, – ледве вимовив Холе. – Ти мене налякав. Я гадав, ти зараз на роботі…

– Вибач, – розсміявся Матіас і склав руки на грудях. – Сьогодні працюю вночі. Помінявся. Хотів душ прийняти, чую, хтось шарудить біля дверей. Я подумав, що це Олег, а в нього ключі тугі, розумієш?

Харрі розумів. Тугі ключі колись належали йому. Отже, Ракель віддала їх Олегу, а Матіас отримав ключі хлопчика. Жінки…

– Що ти хотів, Харрі?

Харрі відмітив, що Матіас склав руки якось неприродно високо, наче прикривав ними щось.

– Та так, – відповів він. – Просто проїжджав мимо і хотів занести Олегу дещо.

– Чому у двері не подзвонив?

Харрі ковтнув слину.

– А я відразу здогадався, що він ще із школи не повернувся.

– Це як?

Харрі кивнув, даючи зрозуміти Матіасу, що, на його думку, це доволі доречне запитання, і пояснив:

– Сніг.

– Сніг?

– Так. Він припинився дві години тому. А сходи чисті, жодних слідів.