Розділ «Частина четверта»

Він походив кімнатами. Дивно. Стіни були відновлені просто бездоганно! Він міг би заприсягтися, що тут узагалі нічого не чіпали. Тільки дірки від цвяхів зникли – їх акуратно замастили. Він торкнувся стіни у вітальні, щоб переконатися, що це йому не примарилося.

На столі лежав аркуш паперу – записка, букви чіткі, навіть красиві.

Я його знищив. Більше вас не турбуватиму.

Стурманн.

P.S. Я порізався та забруднив настінну панель. Коли кров потрапляє на необроблену дерев’яну поверхню, змити її неможливо. Вихід один – пофарбувати усю стіну в червоне.

Харрі опустився в крісло й узявся роздивлятися голі стіни.

І тільки вийшовши на кухню, зрозумів, що дива не скінчилися. Бо календаря з Ракеллю та Олегом не було на місці. Небесно-блакитна сукня. Він голосно вилаявся й узявся люто ритися у відрі для сміття, перевірив навіть пластиковий контейнер, що стояв на задньому дворі. Тільки тоді йому стало зрозуміло, що дванадцять найщасливіших місяців його життя знищені разом із сміттям.

Психіатр Х’єрсті Рьодсмуен розуміла, що цей робочий день буде для неї особливим. Поки вона крокувала коридором психіатричного відділення Хьоукелланської лікарні, що в Саннвікені, сонце урочисто піднялося над Бергеном і бризнуло у вікна. Лікарню стільки разів перейменовували, що лише декотрим з бергенців було відомо, що офіційно вона тепер називається лікарня «Саннвікен», але «закрите» відділення не перейменовували, так воно і залишалося «закритим», наче чекали на вказівки або пояснення, що назва ця неправильна, а найголовніше – принизлива.

Зустріч із пацієнткою, яка сиділа під такою охороною, якої у них у відділенні ще ніколи не було, одночасно лякала і радувала. Етичні принципи та підходи вони заздалегідь обговорили з Еспеном Лепсвіком з КРИПОСу та Мюллером-Нільсеном з Бергенського управління поліції. Пацієнтка перебувала у стані психозу – допитувати її було не можна. Х’єрсті як психіатр бесідувати з пацієнтами вміла тільки заради їхнього власного блага, тому допомогти поліцейському розслідуванню не могла. Не можна було забувати про лікарську таємницю. Тому їй самій доведеться визначати, що з почутого нею важливо для слідства, і добиватися від пацієнтки детальніших пояснень. Але навіть ця інформація не могла бути використана в суді, бо виходила від психічно неврівноваженої людини. Коротше кажучи, в плані етики та юриспруденції їй доведеться пройти справжнім мінним полем, до того ж найменша помилка може мати катастрофічні наслідки, адже усі її дії перевірятимуться неодноразово суддівськими та журналістами.

Поряд із білими дверима до кабінету стояли сищик у цивільному та поліцейський у формі. Вона вказала на перепустку, прикріплену до білого халата, і поліцейський відчинив перед нею двері.

Заздалегідь обговорили, що цивільний буде присутній у кабінеті, щоб покликати на допомогу, коли щось піде не так.

Х’єрсті Рьодсмуен сіла на стілець і подивилася на пацієнтку. Невже ця тендітна жінка з обличчям, на яке спадало довге волосся, та чорною гематомою біля розірваного рота може являти якусь небезпеку? Великими очима вона з жахом дивилася на щось, видиме тільки їй. Яка вже тут загроза! Здавалося, жінку приніс сюди вітер, але варто дмухнути – її понесе кудись в інше місце. Повірити в те, що вона холоднокровно вбивала людей, було просто неможливо. Але в Х’єрсті Рьодсмуен був багатий досвід.

– Доброго дня, – почала вона. – Мене звати Х’єрсті.

Відповіді не було.

– Як ви вважаєте, у чому ваша проблема? – запитала вона.

Це запитання було запозичене з посібника для бесід із пацієнтами у стані психозу. Альтернативною була фраза: «Як ви вважаєте, чим я можу вам зарадити?»

Так само мовчання.

– Ви тут у повній безпеці. Тут нема нікого, хто хотів би вам заподіяти шкоду. Я нічого поганого вам не зроблю. Ви у повній безпеці.

Така чітка заява згідно з посібником мала заспокоїти пацієнта. Це важливо, адже психоз виникає через підсвідомий страх. Х’єрсті Рьодсмуен відчувала себе стюардесою, яка розповідає про правила безпеки перед польотом. Навіть на рейсах, які пролітають над пустелею, пасажирам неодмінно демонструють рятувальні жилети. Адже смисл цієї демонстрації насправді такий: «Можете боятися, але знайте: ми про вас потурбуємося».

Саме час перевірити, чи адекватно пацієнтка сприймає дійсність.