Розділ «Частина друга»

– Він чекає на тебе, Ракеле.

– Ні, – відповіла вона. – Він в Інституті анатомії. Готує з іншими препараторами труп до занять на завтра. Я йому сказала, щоб він до мене відразу після трупів не приходив. У ці дні він ночує в себе.

– Ну а я? – посміхнувся Харрі у темряву. Тож вона все це спланувала і заздалегідь знала, що буде! – Може, я теж вовтузився з трупами?

– А ти вовтузився?

– Ні, – відповів Харрі й подумав про цигарки, які чекали на нього на тумбочці біля ліжка. – У нас сьогодні без трупів обійшлося.

Вони помовчали. Її рука водила колами по його животу, усе ширше й ширше.

– У мене таке відчуття, що до мене хтось підібрався, – сказав він.

– Що ти маєш на увазі?

– Я сам до пуття не розумію, просто відчуваю, що за мною весь час хтось стежить. Навіть зараз. І що в нього щодо мене є якийсь план. Розумієш?

– Ні. – Вона притулилася до нього сильніше.

– Це все через справи, над якими я працюю. Я ніби втрутився… Ой!

Вона вкусила його за вухо.

– Ти весь час у щось втручаєшся, Харрі. Ось у чому проблема. Розслабся.

Її долоня ковзнула нижче, він заплющив очі, прислухався до себе і відчув жагу, що наростала…

О третій ранку вона підвелася з ліжка. Він подивився на її спину – світло вуличних ліхтарів падало крізь віконне скло. І тут згадав, що Катрина казала: в Сильвії Оттерсен на спині було витатуювано ефіопський прапор, треба не забути дещо перевірити. І винувато зітхнув: Ракель має рацію, він ніколи не полишає думок про справу.

Харрі провів її до дверей. Вона цмокнула його в губи й зникла на сходах. Говорити не було про що. Раптом він закляк: біля дверей він побачив мокрі сліди. Мабуть, це Ракель залишила, коли піднімалася сюди. І тут йому пригадалася передача про тюленів. Тюленяча самиця ніколи не парується двічі з одним і тим самим тюленем протягом одного шлюбного періоду. Оскільки це біологічно нераціонально. Які ж розумні тварини ці тюлені!

Розділ 13

День восьмий. Папір

Сонячний ранок, о пів на десяту ранку. Харрі повернув на Бюгдьойвейєн, яка вела до півострова ідилічного вигляду, що розташувався усього в п’яти хвилинах їзди від площі Родкусплас. Навколо було тихо, машин майже не видно, на доріжках Королівського парку ані вершників, ані візків, а стежки, якими влітку юрми сунуть на пляж, зараз знелюдніли.

Харрі саме повертав на огороджений майданчик, коли побачив Катрину.