Розділ «Частина друга»

Харрі пішов на звук. У глибині крамниці було тихо. За величезним дерев’яним жирафом він зі спини побачив жінку: вона стояла на стільці, освітлена єдиною голою лампочкою, й чіпляла на стіну страшну чорну маску з дерева.

– У чому справа? – запитала жінка не обертаючись.

Судячи з інтонації, вона здогадалася, що до крамниці завітав зовсім не покупець.

– Ми з поліції.

– Он воно як.

Жінка повернулася, промінь світла впав їй на обличчя, і серце в Харрі завмерло, а сам він позадкував. Це була… Сильвія Оттерсен.

– Щось не так? – запитала вона, й між скельцями окулярів прорізалася зморшка.

– Ви… хто?

– Ане Педерсен, – відповіла вона і тільки тут помітила очманіле обличчя Харрі. – Я сестра Сильвії Оттерсен. Ми двійнята.

Харрі закашлявся.

– Це старший інспектор Харрі Холе, – почув він голос Катрини Братт за своєю спиною. – А я – Катрина Братт. Ми сподівалися тут знайти Ролфа.

– Він у похоронному бюро.

Ане зам’ялася, і тієї ж миті кожен зрозумів, що всі одночасно подумали про одне: як можна поховати тільки голову?

– І на пост заступили ви? – прийшла на допомогу Катрина.

– Так, – посміхнулася Ане Педерсен й обережно спустилася зі стільця, усе ще тримаючи маску в руці.

– Святкова маска чи зображення духа? – запитала Катрина.

– Святкова, – відповіла та. – Хуту. Східне Конго.

Харрі поглянув на годинник:

– Коли він повернеться?

– Не знаю.