Розділ «Іван Дзюба Чорний романтик Сергій Жадан»

…я подумав боже блаженне світло твоє

спасенні твої діти що курять чорний тютюн

спасенні курці з пальцями коричневими ніби зіниці хворих жовтухою

спасенні перетинки твоїх крил все що нас переповнює

розміреність літніх світанків

роса на вікнах жіночий голос який кличе з балкона

зламаний наче троянда хребет авіатора

солодке блакитне повітря його протигаза

У Жадановому «Ісламі», звичайно, ніякого ісламу немає, це лиш псевдонім широкого меню незугарностей, нав'язуваних нам нашим ще дуже й дуже пострадянським існуванням:

ісламом тобі під нігтями ця країна

струм на сто десять вольт у спальних вагонах

родіна залажала надовго і по-дорослому

вже не відмити ці гасла ці написи і криптограми

ось вони — міцні чоловічі руки

зжовклі татуювання на міцних чоловічих торсах

лозунги боротьби сліди комунального блядства

іслам тополиний пух день конституції

І далі — великий асортимент, слушніше — калейдоскоп різних ісламів, що так докучають нам у житті або й псують особисті стосунки. Дуже картинно й часом дотепно. А до чого тут іслам, набір ісламів? Це вже хіба фігурально — іронічне інакомовлення.

Скажімо, цикл «НЕП» — це, ой леле, здається, не про ленінський неп і навіть не про наші нескінченно нерозпочинані «перебудови», а про мороку самовизначення «хворої свідомості» в атмосфері світової зневіри, коли «синя водойма душі промерзає до самого споду»; в другому ж вірші циклу — настроєво контрастне задушевне звертання до такої собі пустотливої Іринки, якій так і хочеться запропонувати шлях на захід (із Харкова до Києва?), де на Дніпрі, «під в'язкою поверхнею», нібито «русинки-русалки співають блюзи», — одначе великодушний опікунський порив згасає — на жартівливій, чудово-ніжній, майже антижаданівській ноті:

…Ти не слухаєш мене — ти погано вихована,