Розділ «Іван Дзюба Чорний романтик Сергій Жадан»

…Щедрою рукою час зачерпує зі своїх водоймищ

і сипле в твої долоні

пригорщі молюсків і равликів,

комет і річкового каміння…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

…З пагорбу, де закінчувалось місто,

видно було залізницю,

якою добирались додому робітники.

Скільки вогню, скільки сліз, скільки вугілля

вигоріло в легенях, вітрилах, що напиналися в шахтарському селищі.

Пощо, скажи, небо збирає всі свої ласощі, крам і світила

і, повернувшись, зникає за пагорбом?

За кожен невидимий видих вимучених за ніч метеликів,

за кожного із сиріт, котрі кожного ранку

складали постіль, мов парашути,

за кожен з кларнетів у твоєму горлі, які не дають тобі просто дихати,

перетворюючи голос на тінь і джаз на хворобу,

заплачено нашим життям…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І цей сніг також, наче старе полотно