Розділ «Майки»

Та й він взєв та й так сховав шматтє під плече. Вийшли з води всі, а її нема, а він сам схований там за корчами за якимись. Та й вона ходить та й шукає, а він каже їй: «В мене твоє шматтє»… Вона прийшла, він її зловив за руку… Та й зловив, і вже вона сі вбрала, а він каже: «Я тебе не пущу, ти будеш моя жінка». А вона: «Та не буду твоя жінка, бо ти мене якби що запитав. Треба мене ніщо не питати, що я буду робити, шоб мене нічо’ не питати», — то та ка’е майка. А той: «Ну, та не буду тебе нічо’ питати».

Ну і так вони сі жили, і всьо в порядку, а так шо в него була мама (а в них вже була маленька дитина, в них двоїх вже була дитина), та й мама померла його. Як мама померла, а вона наймила плакати за мамов, жінок, аби платиш гроші: «Плачте, плачте, жіночки, за бабков, плачте». Ну та й баби, хто хотів, та й плакав. А відтак в неї вмерла та дитина її, а вона наймила музику. Дитина на столі померша — а вона наймила музику.

Та й вже як дитину поховали, а він каже: «Жінко, нічо’ тє не питав, а за то сі буду питати». А вона: «Ну, як ти мене запитаєш, так я тобі скажу, але я від тебе піду гет, вже тебе лишу». Та й так вона каже: «Твоя мати як вмерла, то дуже гаркали вільни, а як плакали — то вони сі відступали. Як хтось плакав, розумієш, коло баби. А моя дитина як вмерла, я наймила музик, то ангели танцювали і дитину на руках носили, і дитина з ними танцювала». Та й вона з хати та й пішла».[1595] (У варіанті А. Онищука, поки нявка купалася, парубок-вівчар забрав у неї хустку.[1596])

— «Майки є, кажуть, шо вони є. То такі, подібні до дівчат. Як молоді дівчата, з косами розплетеними, в білому вдіті.

Колись казала єдна жінка, шо оповідала їй її бабця, шо були колись такі майкі і вони не виходили заміж. А один хлопець таку маєчку полюбив. А вона йому каже: «Я за тебе вийду заміж, але шоб ти в мене нічого не питав».

Та й вони жили, і померла її мама, а вона дуже плакала, і все йшла в комин, і все шось наганяла в комині, і плакала дуже. І в них була одна дівочка, і померла вже велика, і вона за нею не плакала, а рада така була, весела.

А чоловік каже: «Цього я не стерплю. В нас дитина померла, а ти така весела, а як твоя мама померла, то ти плакала». А вона каже: «Я виділа, як дитину ангелки вели, а маму — там у комині розтерзали душу чорти». І за то вона так за маму плакала, а за дитину раділа, бо її ангелики на небо забрали».[1597]

У с. Глибівка цей текст репрезентовано як етіологічну легенду про ластівку: «Розкажу ще притчу про ластівку. Були два хлопці і погнали коні в ліс пасти. Коні паслися, а вони собі полягали спати під ліску (під ліщину — В. Г.). Вони сплять, і виходить з річки дві дівки, стали і танцюють. Один хлопець пробудився і сподобав собі дівку.

Прийшов додому і пішов до ксьондза радитися, як має ту дівку знайти, бо дуже собі сподобав. Ксьондз йому сказав, щоб купив два чоботи і ліг на тому місці спати, аби були дуже файні: «Постав один чобіт, де вони танцювали, а другий сховай і лягай спати». Він так зробив.

Вона вийшла танцювати і дивиться — такий файний чобіток, та й взяла. Пхає одну ногу, пхає дві в один чобіт. І він мав лапати, як вона дві ноги запхає в один чобіт. Він так зробив. Він її злапав і сказав, що хоче мати за жінку. «Я буду за жінку, але що буду робити, аби ти ніколи не питав»…

Прийшов він додому з нею, оженився, появилася дитинка, і та дитинка вмирає. Вона наймала музику. Через рік вмирає мама, і вона так плаче, що руки ломить. Чоловік ніколи не питався, але запитався, чого вона так плакала. Вона сказала, що скаже, але більше з ним не буде: «Дитинка вмерла — то ангел. Твоя мама — велика грішниця. Якби була ще така людина, аби так плакала, як я, то ми б всі гріхи вимолили б». І [вікно] розтворилося, [вона] у вікно пирхнула, зробилася ластівкою. Він її вхопив— і хвіст обірвав».[1598]

Ю. Шнайдер на Рожнятівщині записав оповідку про те, як чоловік у зазначений вище спосіб (за допомогою червоного чобота) зловив майку, щоб дізнатися від неї про ліки для худоби. З тексту можна зрозуміти, що за майками визнають уміння доглядати тварин, як це властиво лісовим німфам.[1599]

У записах дослідників демонології майки нерідко є персонажами етіологічних легенд, пов’язаних із певною місцевістю. Зокрема, в одній із таких легенд із Рожнятівщини майки початково постають як семеро сестер, демонізація яких відбулася вже згодом, по смерті їхньої матері. Сестри загинули, утопившись у своїх сльозах, із яких постало озеро.[160] В іншому, пов’язаному з цією легендою за змістом тексті, майки дбають про чистоту озера, у якому живуть.[1601]