Хто є хто. На дивані президента Кучми

прогнозував Радченко, Кучма відразу ж став пропонувати мені гроші.

- Гроші треба? - Поцікавився він, як тільки ми віддалилися на безпечну

відстань.

- Та ні, Леоніде Даниловичу, держава про нас не забуває, - відповів я,

натякаючи на свою співпрацю з СБУ, - поки що грошей вистачає, щоб

працювати.

Розмова з президентом була грунтовною, проте безладною: ми

перескакували з однієї теми на іншу, говорили одночасно про все, і ні про

що конкретно. У центрі нашої бесіди, природно, був касетний скандал.

Обговорювали поведінку політиків, залучених в ці події - Марчука, Юлі,

Ющенка. Говорили про їх ролі, позиції, вчинки. Кучма відверто зізнавався,

що ніколи не довіряв Марчуку, а Ющенко, на його думку, не здатний

керувати країною, і це дуже небезпечно для майбутнього України. Я, в свою

чергу, хотів помирити Кучму з Юлею, проте швидко переконався, що це

неможливо. У мене склалося враження, що гроші і політика тут ні при чому

- між ними глибока особиста неприязнь. Мороза ми не згадували взагалі.

Обговорювати його було б некоректно з мого боку. Президент відчував це і

не пробував завести розмову про лідера соціалістів.

Приблизно на восьмому колі мова зайшла про Радченка, і я виклав

президенту свої думки про шефа СБУ.