Хто є хто. На дивані президента Кучми

знали в адміністрації. О сьомій ранку президент здійснював ранкову

прогулянку, і ми з шефом СБУ повинні були до нього приєднатися.

Радченко - прем'єр, Радченко - модерний Піночет, український Путін, -

повторював я про себе, поки наша машина їхала в Конча-Заспу. У майбутню

розмову я хотів запропонувати Кучмі зробити ставку на шефа СБУ, як на

свого можливого наступника. Радченко, в свою чергу попереджав мене:

- Ви можете домовлятися з президентом про що завгодно, однак

пам'ятайте: записи Мельниченка становлять велику значимість у плані

приховування державних секретів України. І це прерогатива служби.

Здається, голова СБУ думав, що я спробую продати Кучмі записи

Мельниченка.

Приїхавши в Кончу-Заспу, ми залишили машину на парковці і

попрямували до дачі пішки.

Назустріч вийшов Кучма з охороною. Була рівно сьома ранку.

- Йдемо з нами! - Наказав президент голові СБУ.

- Та ні, Леоніде Даниловичу, - махнув рукою Радченко, - Я не можу. У

мене коліно болить.

Наближаючись до дачі президента, я помітив, що мій попутник

раптово зашкутильгав. Почалася прогулянка з президентом. Ми вдвох

ходили навколо дачі сорок хвилин, намотуючи одне коло за іншим. Як і