Хто є хто. На дивані президента Кучми

казку дітям. Це була моравська казка від Миколи Мельниченка.

Складно сказати, скільки в одкровеннях Миколи було правди, а

скільки вигадок. Він часто плутався у своїх поясненнях і суперечив сам собі.

Іноді він говорив, що робив свої записи диктофоном з-під дивана, іноді

натякав, що використовував більш складну апаратуру. Часом згадував про

своїх спільників, а часом підкреслював, що працював один. Часом заявляв,

що приймав рішення самостійно, часом визнавав, що радився з друзями.

Про початковий період прослуховування президента Мельниченко

згадував скупо. Він лише натякав, що давним-давно, ще за часів прем'єра

Павла Лазаренка було поставлено завдання: організувати прослуховування

кабінету президента України. Микола не уточнював, чи був це офіційний

наказ, що виходив від керівництва Управління держохорони або СБУ, або ж

чиясь незаконна ініціатива. Експеримент пройшов успішно, однак з часом з

якихось причин його припинили.

А пізніше нібито ніхто не хотів цим займатися. Хоча технічна

можливість здійснювати запис розмов в головному кабінеті країни

залишилася. І через деякий час про це донесли Марчуку.

На цьому місці Микола зазвичай запинався. Було не ясно, хто саме

прийняв таке рішення, і хто конкретно ходив до Марчука. За головною

версією, це був сам Мельниченко.