Хто є хто. На дивані президента Кучми

не могли повернути Мельниченко в Україну і, в той же час, були

незадоволені тим, що він летить в США.

Оптимальним розвитком подій для них було б, якби Мельниченко з

його записами засипало десь в Татрах снігом. І щоб все на цьому

закінчилося. Це ми з Болданюком зрозуміли давно.

Мороз теж дотримувався подібної думки. Одного разу, в розмові зі

мною він проговорився:

- Думаю, Володимире Івановичу, що Мельниченко вже зробив свою

справу.

- У сенсі? - Не зрозумів я, - Він що, вам більше не потрібен?

- Було б краще, якби він не втручався в політику.

- Тобто - вас влаштує, якщо його не стане? - Продовжував уточнювати

я.

- Ну, виховання і мораль не дають мені права навіть припускати таке.

Це був соціалістичний гуманізм у поєднанні з суто прагматичних

матеріалізмом. У Бога Мороз не вірив.

Мельниченко був йому абсолютно не потрібний. Його цікавили тільки

записи. Ідеальним варіантом для соціалістів було б, якби Мельниченка

раптом не стало. Відповідно, в цьому можна було би звинуватити владу. А

його записами в подальшому розпоряджатися самостійно, з штаб-квартири