Вершники на Інгулі

неточності, вірогідно, пов’язані й з обмеженими в еміграції відомостями у

розпорядженні упорядників за перші десятиріччя діяльності училища. Тут,

наприклад, не згадано Руссо-Живона, якого, зокрема О. Пашутін називає

начальником училища, автора наказу № 1 по закладу 1865 р.

Частково матеріал третьої глави (як і деяких інших) про прапор ЄКУ

використовувався в наш час у періодиці. Але без посилання на “Нарис”, що є

некоректним по відношенню до емігрантів-ветеранів, спробою присвоїти собі

їх авторство (замість, скажімо, особистого внеску у виявлення й вивчення

училищних архівів у Москві, Києві, Кіровограді). ІV – V глави присвячені

відвідинам училища царськими особами та начальником військово-

навчальних закладів К. Романовим, чий син Ігор навчався тут один курс.

У найоб’ємнішій VІІ главі спогади випускників деталізують відомості

з історії училища. Так, Ніколаєв пише, що манеж ділила коротка стіна для

занять двох груп і для здолання її на конях. Поруч, в окремому приміщенні

знаходився великий гімнастичний зал, де навчалися на снарядах, фехтували,

стрибали через “кобилу”. Сусіднє кругле приміщення слугувало навчанню

вольтижирування. Звільнення надавалося до 23 год. в середу після 18 год., в

суботу після всенощної, неділю – після обідні. Із ночівлею юнкери

280

відпускалися на Різдво, Великодні свята й літні канікули. У звільненні гуляли