Вершники на Інгулі

вивчення рідної мови, постановку п’єс. 29 квітня в залі “Просвіти” він читає

лекцію “Про українську культуру”, де зазначив, що з ХVІ ст. українське

суспільство було значно освіченішим за великоросійське, а гетьмани – за

царів. Було підкреслено високий визначальний внесок в українську культуру,

зокрема, вихідців з краю Карпенка-Карого та Винниченка. В. Нікітін

очолював батьківський комітет громадської жіночої та входив до

батьківського комітету класичної чоловічої гімназій. 1918 р. він стає гласним

міської думи, до складу якої, зокрема, входили Ю. Тобілевич, В. Харцієв,

Л. Панасюк, О. Тарковський, О. Гусєв.

Викладати майбутнім кавалерійським командирам Нікітін почав

1920 р. Наступного, голодного року виїхав до с. Любомирки на

Добровеличківщині, де очолював трудшколу. Тож юрист за фахом, відомий в

місті український громадський діяч міг працювати на курсах орієнтовно з

осені 1920 по весну 1921 рр. Його донька Тетяна згадувала, як дощової осені

1924 р., йдучи з А. Тарковським із театру мимо кавалерійського училища,

зустріла кількох безпритульних дітей, запросила їх додому, поруч з

Ковалівською церквою, де з її батьком нагодували їх, скупали, переодягнули

і вклали спати.

1930 р. за звинуваченням в українській діяльності Нікітін був

засланий. Реабілітація прийшла лише 1994 р. (через 52 роки після смерті).