Вершники на Інгулі

охорони. Того місяця на плацу завершилися маршрути дитячих колон з

нагоди 10-річчя піонерської організації. Одну з них супроводжував оркестр

кавшколи. 4 листопада 1932 р. у місцевому “Соціалістичному наступі”

йшлося, що раніше в стінах приміщення, де “куються червоні командири”,

свого часу бували “Маруська, окупанти”. В закладі розпочався конкурс на

право здобуття місця на сторінках історії школи. У нього включився

другокурсник, сирота із Волги Л. Ковба, який був відзначений годинником,

значком ударника праці та званням кращого курсанта УКШ.

У затвердженому наприкінці 1932 р. списку підшефних військових

колективів (43-й полк та крейсер “Профінтерн”) заводу “Червона зірка” вже не

було УКШ. В умовах технічного прогресу кавалерійські частини поступово

перестали відігравати скільки-небудь помітну військову роль. Навесні 1933 р.

ліквідували кінну школу в місті на Інгулі. Це рішення приймалося в умовах

голодомору. Після цього єдиний такий заклад в СРСР залишився у Пензі, з

яким об’єднали Зінов’євську школу. Причому, начальником першої став саме

керівник закладу з УРСР. Тож саме туди мусив їхати випускник Новопразької

середньої школи (тепер – Олександрійського району) 1937 р. Ф. Плотнір, який

з дитинства любив доглядати коней, котрих, втім, забрали із селянської

родини під час колективізації. Але земляк-начальник повідомив, що для

рослого хлопця “коня не підбереш”, тож порадив вступати до училища іншого