Вершники на Інгулі

суді. Він увійшов до кола українських подвижників, зайнявся громадською

роботою, зокрема, організовуючи Шевченківські вечори, кошти від яких

передавались на спорудження пам’ятника Кобзареві в Києві. Участь в них

брали відомі громадські діячі, театрали. Вечори влада заборонила, а суддю

керівництво поставило перед вибором: залишити громадську діяльність або

державну службу. Василь Олександрович обрав друге, ставши нотаріусом,

який знаходився під менш жорстким контролем. Тепер він влаштовує вдома

щотижневі українські літературно-музичні вечори, на яких бували

М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, Ю. Тобілевич, М. Левитський,

П. Михалевич, Г. та К. Шило (донька і зять М. Лисенка), М. Кропивницький.

Останній листувався з господарем. А після смерті корифея В. Нікітін увійшов

до ініціативної групи з організації українського літературно-музично-

драматичного товариства ім. М. Кропивницького “Рідна хата”, створення,

240

втім, якого заборонив губернатор. Син Василя Олександровича Фауст

згадував, що за цю діяльність батько потрапив, як “український соціаліст”,

під негласний жандармський нагляд, про який стало відомо із списків

охранки після Лютневої революції.

1917 р. Василь Олександрович очолює створену в місті “Просвіту”,

яка організувала український хор (ним же й керований), бібліотеку, курси