Вершники на Інгулі

значному старшині з часів історичної гетьманщини. Сам він клясичний

взірець українського мужеського типу, вище-середнього зросту, сильно

збудований, стрункий, добре вигімнастикований, із рівним носом, із чорно-

вогнистими очима, з підстриженою “під гичку” чорно-кучерявою чуприною,

з невеличким пушистим вусом, що відтінював гарно вирізані уста. Без

перебільшення можна сказати, що був дуже вродливий; коли переходив

вулицею, то жінки – критерій для оцінки певний – кидали йому під ноги

200

квіти, на які він не звертав чи… вдавав, що не звертає уваги… Був одягнений

у дорогі кармазини, з безцінною “дамаскою” при боці, підперезаний дорогим

солото-тканим шалем, у жовтих сап’янцях, на яких мельодійно подзвонюють

у підібраних тонах срібно-позолочені дорогі сніцерської роботи остроги,

стилізовано-скопійовані з музейних взірців. Словом, Полтавець-Остряниця

виглядав так, ніби зіскочив зі старого портрета. Говорив доброю українською

мовою, кокетуючи запозиченими зі старого словництва архаїзмами…”.

Російський дослідник Волков пише, що молодшим ад’ютантом гетьмана

служив теж випускник ЄКУ (1910 р.), колишній ротмістр 7-го гусарського

полку Натензон, якого буде вбито в Києві у грудні 1918 р. Гетьманська

канцелярія розташувалася по Інститутській вул. в будинку, стіни якого

пам’ятали генерал-губернаторів, губернаторів, губернського комісара