Вершники на Інгулі

Незабаром цю частину перейменовано в Лубенський кінно-козачий полк

Сердюцької дивізії гетьмана П. Скоропадського. 8 жовтня 1918 р. з посади

командира цього полку Павленко переводиться кошовим отаманом

Українського Козацтва на Харківщині, через місяць стає членом Генеральної

козацької ради (дослідник Лободаєв пише, що кошові отамани брати

Павленки у листопаді виїхали до Вінниці, де перейшли у повне розпорядження

Директорії), наприкінці року очолює групу військ “Наварія” в Українській

Галицькій армії (УГА). На рубежі зими – весни 1919 р. військовик перебуває

у розпорядженні військового міністра, Наказного Отамана УНР. У березні

Омелянович-Павленко командує фронтом, 1-ю запасною кінною бригадою,

через два місяці стає інспектором кінноти Дієвої армії УНР.

У листопаді військовик захворів на тиф і залишився в Проскурові.

Після захоплення його білогвардійцями вступає до Збройних Сил Півдня

178

Росії, командує полком на Північному Кавказі в боротьбі проти Червоної

армії. З капітуляцією білогвардійської Кубанської армії переїхав до Тифлісу.

Звідси уже в якості голови військової місії УНР у травні 1920 р. вирушив до

Севастополя, де відбулися переговори з головнокомандувачем Добрармії

генералом Врангелем про спільні дії проти більшовиків, з головою

Американської військової місії контр-адміралом Мак-Коллі, який побажав