Вершники на Інгулі

увічнення її імені в назві міста, де й знаходилося кавучилище. А в обласному

краєзнавчому музеї зберігається металевий знак 1 ескадрону ЄКУ у формі

підкови, обрамленої дубовим листям.

Із вказаним жетоном юнкери йшли у звільнення. Вирушати у бік

центру вони могли фаетонами, стоянка яких знаходилася тут же, на

поч. Палацової вул. Традиції закладу передбачали обов’язкове звернення до

візника, причому, двокінного, якщо юнкер мав щось у руках. Якщо виникали

проблеми з коштами, послуги пропонував підпільний лихвар. Згадує

О. Семененко: “Санович – багетний магазин – давав під проценти грошенята

юнкерам, брав векселі ніби за продані багети. Один юнкер застрелився,

розкрилося, довелося сидіти Сановичу в арештантських ротах 2,5 роки”.

1913 р., завчасно, з нагоди майбутнього 50-річчя кавалерійського

училища, його начальник звернувся до голови Херсонської повітової управи

з проханням повідомити тамтешніх землевласників, серед яких могли бути

колишні випускники закладу, про збір спогадів, щоденників колишніх

юнкерів і викладачів для видання історії ЄКУ. Командувач Туркестанським

військовим округом, колишній начальник О. Самсонов у відкритому листі до

всіх його випускників запропонував заснувати стипендію для ювілейної

премії юнкерам. Але ювілей припав на війну.

127