Вершники на Інгулі

поховання генерала залишилися для рідних і земляків невідомими. Лише

восени наступного року вдова Самсонова по лінії Міжнародного Червоного

Хреста, за сприяння колишнього голови Держдуми Росії О. Гучкова,

розшукала могилу генерала в Пруссії. Через Берлін, Стокгольм, Петроград

прах генерала Самсонова прибув 21 листопада 1915 р. на єлисаветградський

вокзал у супроводі вдови Катерини Олександрівни. Віддати шану його

пам’яті прибули юнкери і викладачі кавучилища на чолі з в. о. начальника,

генерал-майором Лишиним із дружиною, військовий начальник, полковник

Владимиров, піша херсонська 54-а дружина з духовим оркестром, голова

земуправи Ковальов, член цієї управи Мар’янович, міський голова Волохін,

члени міськуправи, поліцмейстер та інші особи. До винесеної на підвищення

116

на пероні труни були покладені вінки від земства та кавучилища (срібний із

лаврового і дубового листя з написом “Доблесному захиснику вітчизни”).

Священик юнкерського училища о. М. Романовський охарактеризував

покійного, як визначного військового діяча. Потім, як писав “Голос Півдня”,

розпочалося “служіння панахиди при хорі півчих юнкерського училища. По

завершенні заупокійної служби полковник А.Д. Аракін виголосив промову,

присвячену самовідданій героїчній діяльності покійного. Оратор сказав у

своїй проповіді, між іншим, що загибель О.В. Самсонова загорнута в якусь