Вершники на Інгулі

невдачу операції, дії армії С. виявили істотний вплив на загальний хід війни,

115

відтягнувши значні сили німців із зах.-європейського театру на сх. театр і

давши можливість союзникам виграти Марнську битву”. Ті події сприяли

врятуванню Парижа від окупації Німеччиною і засвідчили бездарність

військового управління Росії.

“Бідний Самсонов, мій підлеглий по Єлисаветградському училищу, а

потім Туркестанський генерал-губернатор! Я його любив і цінував”, –

записав у своєму щоденнику 19.08.1914 р. вел. кн. К. Романов, отримавши

звістку про смерть О. Самсонова. Через 2 дні “Голос Півдня” повідомив про

цей факт, навівши дані з життєпису генерала. Напередодні на панахиді по

Самсонову були присутні керівники єлисаветградських повітового і міського

керівництва, військового і правоохоронних відомств. 24 серпня преса друкує

спогади інспектора місцевого відділення держбанку Полякова про службу

генерала на Дону. 29 числа в соборі відбулася панахида по Самсонову та всіх

загиблих “за віру, царя і вітчизну”, а 31-го числа газета вмістила фото

генерала. (Додамо, що через кілька тижнів надійшло повідомлення про

контузію в Східній Пруссії міського агронома, гласного думи, видавця

журналу “Вісті Єлисаветградського сільськогосподарського товариства”,

сина корифея театру Ю. Тобілевича.) Але обставини смерті та місце