Вершники на Інгулі

М.О. Родкевичем, капітаном Е.І. Рудницьким, міський голова О.М. Пашутін,

поліцмейстер А.А. Шан-Гірей, а також представники інших цивільних

відомств та установ, міський рабин В.І. Тьомкін і багаточисельні знайомі

О.В. Самсонова. Усі прибулі розмістилися у залах 1-го і 2-го класів вокзалу,

на пероні ж, заповненому масою сторонньої публіки, знаходилися юнкери та

грала музика Таганрозького піхотного полку. Щира, прощальна промова була

виголошена в.о. начальника єлисаветградського кавалерійського училища

М.О. Родкевичем, супроводжена тостом за здоров’я з кращими побажаннями

від’їжджаючому О. Самсонову, котрий в свою чергу дякував присутніх за

його підтримку, а в його особі – всієї маньчжурської армії. До ст. Знам’янка

О.В. Самсонова проводжали всі співслужбовці його по єлисаветградському

кавалерійському училищу”, – йшлося в місцевій пресі 1904 р. Генерала

залишилися чекати дружина, діти Володимир та Віра, батьки. Його батько

був мировим суддею Єлисаветграда, гласним земства, поміщиком повіту

(зокрема, як і його дружина, мав землі в Якимівській волості, тепер –

Маловисківський район). Не знаємо, чи мав відношення до цього роду

надвірний радник Самсонов, на 1856 р. власник поселення Банківка у

Бобринецькому (згодом – Єлисаветградському повіті). Дослідник С. Волков

пише, що Володимир Олександрович Самсонов народився 24.07.1899 р.,

служив у збройних силах Півдня Росії та Російській армії, з 1920 р. – корнет