Вершники на Інгулі

свідків говорили, що його було загороджено з боків Кавалерійської і

Бульварної вулиць 1906 р., коли в манежі на території парку єлисаветградці

голосували за кандидатів у депутати І Держдуми Росії. Голова комісії із

влаштування дитячих ігор в інженерному парку І. Авдєєв згадував, як свого

часу звертався до влади з проханням полити проїзд. Говорили, що 1904 –

1905 рр. його засівали вівсом, щоб зменшити пил. В судовій справі є

автограф міського землеміра П. Рябкова від 8.1.1914 р. У матеріалах читаємо,

що з правого боку ділянки від кавучилища прилягав манеж закладу. З

неогородженого боку Бульварної вул. біля бар’єру зліва знаходилася

невелика дерев’яна будка і далі до вулиці – стовп для афіш.

1915 р. територія й приміщення училища перейшли з відання

головного управління з квартирного забезпечення військ (колишня інженерна

дистанція) до військово-навчального відомства. 5 вересня 1915 р.

95

Єлисаветградський окружний суд визнав за містом згадувану спірну ділянку

землі, вилучивши її з володіння військового відомства. Через чотири дні

начальник училища просив міськуправу знести трамвайну будку на

Палацовій вул. напроти училища, оскільки вона займала частину плацу. У

відповідь міськуправа 15 вересня запропонувала здійснити обмін ділянками

землі.