Вершники на Інгулі

влада відхилила, оскільки військове відомство не дозволило реалізацію

проекту, що зачепив би територію кавучилища. До речі, як показує карта

1913 р., геометричну пряму вулиці, на цей раз Палацової, дещо порушив і

палацовий корпус. Тож її продовження за останнім стало однойменним

провулком, хоча й знаходився він на одній лінії з вулицею по інший бік

споруди.

Влітку 1909 р. брандмейстер міста доповів управі про скиртування

сіна кавучилищем у парку на розі Училищного пров. і Кавалерійської вул.,

що становило пожежну небезпеку найближчим спорудам. Управа, керуючись

обов’язковою постановою про заборону складування сіна на відкритій

місцевості в місті, запропонувала кавучилищу прибрати його. Але, оскільки

цю вимогу не лише не було виконано, а скиртування (600 пуд. сіна, 2000 пуд.

соломи та вівсюга) в інженерному парку продовжувалося й далі, міська

управа звернулася із скаргою до губернатора. Через два роки

Єлисаветградська інженерна дистанція повідомляла управу, що підняла

клопотання про влаштування місць для зберігання сіна і соломи. Поки ж що,

скирти з метою пожежної безпеки охоронялися вартовими. 1912 р. міська

управа просила херсонського губернатора звернутися до командування

одеського округу з приводу заборони скиртування фуражу для училища на

подвір’ї інженерного відомства. (П’ять скирт соломи і сіна знаходилися