Вершники на Інгулі

започаткуванні народного театру.

Після сумнозвісного Емського указу 1876 р., який забороняв

українську мову в книгодрукуванні, на сцені, М. Федоровський переводиться

до Києва, де було більше можливостей повести боротьбу проти цього. Там

викладає в кадетському корпусі. А в домашньому кабінеті перед вікном на

постаменті стояв великий позолочений бюст Т. Шевченка. “Ліворуч на столі

лежав Кобзар рідкісного видання, незвично великого розміру з чудовими

гравюрами та стояли бюсти Гоголя і Глінки”, – згадувала донька Олександра,

додавши, що у величезній шафі знаходилися видання українською,

російською, французькою мовами та есперанто. У 53 роки Микола

Федорович одружився на дівчині-селянці, яка згодом стала театральною

співачкою. У київський період він п’ять разів отримував спадщину, незмінно

від неї відмовляючись, не бажаючи ставати поміщиком. Крім педагогічної,

активно займався громадською роботою, публікувався в пресі, часто бував у

М. Лисенка, зустрічався з М. Коцюбинським, І. Франком, виїжджав до сіл.

Став першим у Росії автором підручника з шовківництва.

М. Федоровський після 35-річної роботи військовим педагогом іде у

відставку в чині генерал-майора і переїжджає з сім’єю до Петербурга, де

починає клопотатися про дозвіл друку українською мовою, що вдалося

зробити лише щодо Євангелія. Микола Федорович організовує згадане