Розділ «Олекса Підлуцький 25 портретів на тлі епохи»

«Ми скористалися розширенням світової торгівлі, залучили інвестиції і протягом життя однієї генерації мешканців Сінгапуру перестрибнули з третього світу в перший».

Спокуса «м'якого» авторитаризму

«М’який авторитаризм таких країн, як Сінгапур, — потенційний суперник ліберальної демократії», — стверджує один із «гуру» Заходу Френсіс Фукуяма.

Сінгапур — одне з найчистіших міст світу й, безумовно, найчистіше місто Азії. І спричинене це не лише багаторічною виховною роботою серед найширших верств населення, а й дуже жорсткими та невідворотними покараннями за недотримання санітарних норм. Так, недопалок, викинутий на тротуар, обійдеться порушникові в 600 американських доларів, а не спущена у вбиральні вода карається штрафом у 80 доларів. Якщо ж місцевий мешканець або іноземний турист просто має в кишені пачку жувальної гумки й про це якимось чином стане відомо місцевій владі, то за такий страшний злочин доведеться платити 1000 доларів. Причина — 35 років тому, коли в Сінгапурі стала до ладу перша лінія метрополітену, було зафіксовано кілька випадків вандалізму, коли жуйкою заліплювали сенсорні датчики в дверях вагонів. Двері не зачинялися, й рух поїздів затримувався. Лі Куан Ю вирішив проблему радикально, взагалі заборонивши у своїй країні вживання жувальної гумки. Й лише кілька років тому було визнано, що в деяких випадках гумка є корисною для зубів. Отож, певні види жувальної гумки нині в Сінгапурі купити можна. Але тільки в аптеці й за рецептом місцевого лікаря.

Та грошима за правопорушення можна відкупитися не завжди: власника 15 грамів героїну в Сінгапурі чекає шибениця. Й жодні пом’якшувальні обставини до уваги не беруться.

Легковик західного виробництва, який в Україні, скажімо, коштує 20—30 тисяч доларів, сінгапурцеві обійдеться у 80—100 тисяч — окрім автомобіля, як такого, він змушений придбати ще ліцензію на користування тим автомобілем, ціна якої коливається в залежності від перевантаженості міста транспортом. Таким чином сінгапурська влада бореться з тиснявою на дорогах.

Молодому сінгапурцеві, який має надмірну вагу, термін служби в армії може бути продовжено на невизначений час — аж доки юнак схудне достатньою мірою, щоб стати справжнім захисником батьківщини. До малолітніх хуліганів у Сінгапурі застосовується тілесне покарання. Й кілька років тому в Америці хвилю обурення викликав вирок сінгапурського суду, який засудив до шести ударів бамбуковою палицею по м’якому місцю 15-річного американського школяра, який разом із кількома місцевими однолітками зіпсував уночі фарбою два десятки дорожніх знаків. Лі Куан Ю особисто переглянув вирок — зменшив кількість ударів до чотирьох. Проте, попри всі крики вільної американської преси, «жорстокі азіати» все ж «неполіткоректно» відшмагали юного американського хулігана.

Не з медом живеться місцевій політичній опозиції. В Сінгапурі існує досить жорстка цензура мас-медіа, хоча до кожного сінгапурського помешкання підведено за рахунок держави безкоштовний Інтернет-кабель. Досі діє прийнятий ще колоніальною адміністрацією Закон про внутрішню безпеку, за яким «особа, яка становить загрозу національній безпеці», може утримуватися в ув’язненні невизначений термін без висунення звинувачення. Світові правозахисні організації постійно отримують звістки про застосування щодо сінгапурських опозиціонерів заходів фізичного впливу, аж до прямих катувань.

Зайве й казати, що в разі виникнення будь-яких трудових конфліктів між підприємцями та найманими працівниками «третейськими» суддями виступають державні чиновники та комітети правлячої партії. Й не згоджуватися з їхніми рішеннями не зважується ніхто.

Ще від перших днів свого перебування при владі Лі Куан Ю категорично протидіяв намаганням перетворити незалежний Сінгапур на «другий Китай», хай і не комуністичний. Попри те, що його країна — єдина в світі, крім самого Китаю, незалежна держава, де особи китайського походження складають більшість населення (нині серед сінгапурців 79 відсотків етнічних китайців, 13 — малайців та 7 — індійців). Зі строкатої суміші іммігрантів різної крові Лі Куан Ю вирішив створити нову, єдину націю — сінгапурців. Державною мовою в Сінгапурі є малайська, а робочою мовою всіх державних органів — англійська. Мовами викладання в різних середніх школах є китайська, тамільська, малайська та англійська. Але вивчення останньої, досконале оволодіння мовою колишніх колонізаторів, а нині світовою мовою міжнаціонального спілкування, є обов’язковим у кожній середній школі. З 2007 року за ініціативою Лі в усіх середніх школах запроваджено ще й обов’язкове вивчення бахаса індонезіана — індонезійського варіанта малайської мови. Більшість сінгапурців китайського походження традиційно розмовляла чотирма різними південнокитайськими діалектами, вельми далекими від «мандаринської» китайської. Нині Лі активно спонукає своїх земляків до відмови від дідівських діалектів на користь літературної китайської мови. Проте викладання в усіх вищих навчальних закладах Сінгапура здійснюється виключно англійською. Чималий спротив у самій острівній державі й у сусідніх країнах викликало переведення на англійську мову навчання другого університету Сінгапура — Наньянського, який і виник свого часу як центр національної вищої освіти для вихідців із Китаю, що мешкали не лише в Сінгапурі, а і в інших країнах Південно-Східної Азії. Та, як стверджує сам Лі Куан Ю, «в мене незламний характер. Якщо я переконаний у чомусь, то буду домагатися мети, вкладаючи в її досягнення всього себе, навіть якщо відчую, що все проти мене й земля хитається під ногами. То є місія лідера».

Одним із перших заходів уряду Лі Куана Ю ще в 60-ті роки минулого століття стало знесення нетрів, де на момент проголошення незалежності країни в халупах з тоненьких дощок від упаковочних ящиків та з пальмового листя мешкало 65 відсотків сінгапурців. При цьому існували окремі малайські та тамільські дільниці, навіть вихідці з різних провінцій Китаю мешкали виключно поруч зі своїми земляками. В кожному ж із нових сучасних багатоповерхових житлових комплексів селили представників усіх етнічних громад. Більше того, коли через кілька років малайці та індуси шляхом обміну квартир почали знову «концентруватися» в тих чи інших будинках, уряд запровадив обмеження — так, нині в жодній дільниці міста, жодному багатоквартирному будинку частка мешканців, наприклад, малайського походження не може перевищувати 25 відсотків. У кожному з тих багатоквартирних комплексів активно діють осередки Партії народної дії, які залучають до своєї роботи молодь і несуть відповідальність за результати голосування мешканців своєї дільниці на чергових парламентських виборах.

Як стверджують незалежні соціологічні опитування, нині 96 відсотків громадян острівної держави вважають себе в першу чергу сінгапурцями, а вже потім особами китайського, малайського чи якогось ще походження. Лі Куанові Ю таки вдалося створити собі націю.

«Західні журналісти, особливо прибічники демократії та прав людини, — пише Лі, — вважають, що ми маємо бути цілком такими, як вони. Я намагаюся пояснити, що в нас інше історичне минуле й інші соціальні цінності. Ці інші цінності і сприяли швидкому зростанню економіки».

Чи можна перетворити Україну на Сінгапур?

На початку 2007 року Сінгапур відвідала представницька українська делегація на чолі з Миколою Азаровим. Перший віце-прем’єр кабінету Януковича прийшов у захват від побаченого, врочисто пообіцяв, що «Сінгапурську історію» Лі Куана Ю протягом року буде видано українською мовою, а наша держава активно використовуватиме сінгапурський досвід економічного піднесення. Можемо тільки здогадуватися, що більше сподобалося Миколі Яновичу: чи найвищі у світі зарплати сінгапурських урядовців, чи фактична монополія на владу однієї-єдиної партії. А книга Лі Куана Ю українською так досі й не з’явилася… Може, сінгапурські підходи в боротьбі з корупцією в Україні не на часі?

Александер Дубчек:

Партійний функціонер, який спробував дати соціалізму «людське обличчя»

— У чому різниця між Дубчеком і Горбачовим?

— Тільки в 20-ти роках.

Чехословацький анекдот кінця 80-х років XX сторіччя

У квітні 1968 року Політбюро ЦК Комуністичної партії Чехословаччини затвердило Програму дій, яка започаткувала славетну «Празьку весну», спробу надати «реальному» соціалізмові радянського взірця «людське обличчя». Вже через чотири місяці, у серпні, 680-тисячна армія радянських окупантів розтоптала ту спробу.

Чим була «Празька весна», чим би вивершився розвиток подій у Чехословаччині, якби не був перерваний брутальним втручанням ззовні? Звичайною «контрреволюцією», інспірованою західними «імперіалістами», спробою «антисоціалістичних сил» провести капіталістичну реставрацію, як були щиро переконані в Москві? Чи унікальним історичним шансом побудувати «справжній» соціалізм, про який, на думку лідерів «Празької весни», мріяв у XIX столітті Карл Маркс, соціалізм без диктатури, вільний від викривлень, якими «збагатив» марксистське вчення Йосиф Сталін (та й Володимир Ленін)?