Розділ «Глава 6 Від Парижа до Варшави»

Вже вкотре у повітрі кабінету повисла важка мовчанка. Минуло не менше двох хвилин, перш ніж месьє Вільнєв відповів:

– І що ж ви хочете від Франції?

– Нічого неможливого, окрім гарантування нейтралітету Польщі щодо козацької Украйни. Тоді Польща немовби щитом захищатиме французькі землі від експансії московитів, а Украйна, у свою чергу, таким саме щитом захищатиме польські землі.

– А ви даєте гарантії, що козаки виконають оборонну місію, на яку сподіваємося ми усі?

І вже вкотре у розмову втрутився Григорій:

– Лише декілька місяців тому я відвідав Украйну, побував на Запорозькій Січі, мав перемовини з кошовим отаманом Іванцем. І повірте вже мені – запорожці з надією очікують моменту, коли мій шановний батько нарешті повернеться з вимушеної еміграції. Тоді у всій Гетьманщині не знайдеться жодної козацької шаблі, яка б не піднялася за віру християнську та славетного мазепинського сподвижника Пилипа Орлика!

Месьє Вільнєв вислухав палку промову гетьманича із скептичною посмішкою і тільки-но зібрався щось заперечити, як Ваган-паша проскреготав:

– Оце слухаю я, слухаю і все дивуюся: від імені кого виступають сьогодні наші шановні учасники переговорів – батько й син Орлики?

– Ви маєте якісь сумніви? – нахмурився старий гетьман.

– Маю, і небезпідставні.

– Поясніть, прошу!..

– Навряд чи під ваші стяги збереться бодай сотня табель на всьому просторі від Стокгольма до Парижа.

– Але ж…

– Ви нічого не можете гарантувати, наскільки палко того не хотіли б! – махнув рукою великий візир. – Прошу не розцінювати цю думку як образу, проте ви занадто довго просиділи під домашнім арештом, аби мати справжнє уявлення про стан козацтва у вигнанні.

– Нічого, зате я маю таке уявлення!

Погляди присутніх знов схрестилися на Григорієві, який поспішив завершити думку блискавичним пасажем:

– Не заперечую, можливо, повної сотні ми не зберемо… Проте врахуйте, які звитяжні лицарі входитимуть до цього загону! А ще зважте, наскільки авторитетний ватажок їх очолюватиме у цій борні…

І він шанобливо вклонився батькові.

Ваган-паша замислився, нервово смикаючи себе за борідку, а месьє Вільнєв декілька разів повільно плеснув у долоні та щиро посміхнувся:

– Що ж, месьє Григоре, Франція готова повірити вашим словам. Адже самовідданим служінням Його Королівській Величності Луї П'ятнадцятому ви довели, що вашому слову можна довіряти.