Розділ «Глава 5 Перипетії купецького життя»

Раптом у кімнаті пролунав глухий стогін. Перш ніж француз зрозумів, що й до чого, уявний персіянин блискавичним рухом вихопив з піхов свою криву шаблю, зробив випад, приставив вістря клинка до горлянки підлітка й проскреготав:

– Нумо кинь цю штуку!

Кемаль відвів правицю далеко убік, проте його пальці продовжували міцно стискати кинджал.

– Негайно!..

Кинджал випав з руки і ткнувся вістрям у підлогу.

– То він підісланий вбивця!.. – розгублено промимрив де Брусі.

– Це він вбивця!

Намагаючись не поворухнути головою, щоб шабля не порізала його горлянку, Кемаль повільно вказав відстовбурченим пальцем правої руки на Григорія.

– Негіднику, як ти смієш!..

Француз обійшов уявного персіянина і став так, щоб одночасно бачити і його, і підлітка. Він відверто не розумів, чому його супутник не вб'є цього підступного Кемаля.

– Моя пані Лейла померла через пана Мехмета, за те я його ненавиджу! – мовив між тим підліток.

– То вона все ж таки померла? – У голосі уявного персіянина відчувалася болюча туга.

– Так, пане Мехмет. Ранком пані Лейла відіслала мене з листом і грішми у порт, проте з-за чуми там уже запровадили карантин. Я спробував повернутися назад: пані Лейла мусила знати, що жоден корабель або човен не може відбути до Мантаня. Проте коли підійшов до нашого будинку, то побачив, що на усіх вікнах повивішувані чорні хустки.[25]

Удаваний персіянин заскреготав зубами, підліток тим часом мовив:

– Великий Аллах був милостивим до нас, бо чума спочатку оминула будинок моєї пані. Проте я знаю – вона помолилася, і Великий Аллах зняв із дому Свій святий захист. І там усі загинули! Усі вони – разом з моєю пані Лейлою…

– Звідки ти знаєш, про що вона молила Великого Аллаха?

– Бо коли той гяур насмілився погрожувати моїй пані…

– Неплюєв?..

– Так, цей недостойний гяур.

– А чим він погрожував?