- Та шию ж... Чого це так тобі треба сорочки тії?
- Обнови заманулось.
Вона озирнулась на його з усміхом, та як глянула - впустила і шитво з рук - такий він стояв у неї за плечима, як з того світу.
- Що тобі? - схопилася, скричала.
- Що мені? Нічого! - одказав, придержавши її рукою міцною... - Голова болить... Ший!
- Вже, мабуть, пізно дуже.
- Ні, ще не пізно.
А сам дивиться їй в обличчя, у вічі... Які ж тихі, які люб’ячі!
Почала знов Галя шити.
Павло на ході узяв сокиру, що з-під лави насталюванням блищала.
Знов зайшов од покутя перед Галині очі, знов на її дивиться пильно: вона підняла од шитва голівоньку, глянула любо, всміхнулася. Він увесь затрепетавсь. Став ходити, носячи сокиру, ховаючи.
- Ший, ший! - промовля Галі.
- А я ж шию, коханий!
Зайшов він од полу та з-за плечей як ударив її по голівці сокирою, ручкою, - тільки блисканула сокира, улучивши їй у голівоньку, а вона й не скричала, тільки зітхнула тихо й скотилася з лавки, як сиділа, з тими шитками у ручках збілілих.
Павло її зняв, і поклав на лаві, і сів сам біля тіла.
XНіч ішла; хмари розривалися - зорі блищали... Світло у хаті світилося. Він сидів біля тіла, дививсь у личко - біліло й мертвіло; схилився до серця, прислухав - не чулося, брав за праву, брав за ліву ручку - вона лежала мертва та холодна.
Тоді він пішов, замкнув хату за собою. Ніч після дощу свіжа була й тепла.
Увійшов він у сад панський; ходив по саду, озираючися, виглядаючи... Нікого не було. Роздумався, що вже дуже пізно, вже дівчина не вийде, що вона того й не дожида, тоді він, як звик до річки братись, так і тепер побрався з панською саду на річку. Він знав, куди Варка прати ходила, туди він саме прийшов і сів над водою, на березі, на камені. Сидів довго. Білий туман качався над річкою, річка синіла, а з-за гори, з-за дубків молоденьких, зоряна стяга рожева зорялася. Він уставав, прислухавсь, дивився по сторонах усіх, та все одно думав: «Коли ж вона прийде? Коли вона буде?» Діждавсь - прийшла. Він кинувся до неї, за руки схопив:
- Тепер будеш моя навіки.
З острахом великим вона од його одсахнулася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Павло Чорнокрил» автора Вілінська М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 17. Приємного читання.