Польовий командир

Шульженковим призовом чомусь не спрацював: команда його не

поїхала ані до Німеччини, ані до Середньої Азії. Натомість місцевих

юнаків запхали на пересилку на Червоній Річці під Хабаровськом, а

потім розкидали по частинах славетного Далекосхідного округа.

Думаєте, велике щастя служити в якійсь занюханій, з трьох боків

затиснутій вкритими тайгою сопками, Розенґартівці, якій і з четвертого

боку затісно, бо там залізниця, застава й Уссурі з кордоном по

фарватеру? Невеликі розкіш, благодать і блаженство, скажу я вам.

Особливо — перші шість місяців. Хто служив – зрозуміє. "Старайся,

чіжик, будь прілєжен, і помні: дємбєль нєізбєжен!", — так би мовити... А

тим, в кого не склалося із поверненням священного боргу, тим і

пояснювати марно.

Але талант — він і в гарнізоні талант, а солдати строкової служби

його завжди помітять і зацінять. На третій день після карантину1

Микола вже заспівував у своїй батареї, а невдовзі – і в казармі. «Діди»

ладні були дати йому будь-якої потачки, аби тільки співав під гітару

улюбленої:

"Не вставать нам по тревоге больше, нет,

И китайцев дома рядом тоже нет,

И теперь уже я сам себе комбат,