Польовий командир

Пристрасний потяг до мандрів з часом не тамувався й не згасав

попри те, що Микола встиг одружитися, завести дітей та обрости

таким-сяким хазяйством. "Дромоманія або вагобандаж, інша назва -

залежність пілігримів, нестерпний потяг до подорожування та зміни

місць", — охарактеризував стан Миколиної душі недовчений лікар, що

й сам став жертвою такої ж залежності. Микола взяв його в Павлодарі

до станції Аркадак і всю дорогу вони пили чай з ромом у службовому

купе й розповідали одне одному про подолані шляхи "від Москви до

самих до окраїн". "Споріднена душа", - подумав Шульженко.

Ця робота давала купу вигід: пристойну зарплату, вільний час

(місяць їздиш, потім майже стільки ж – удома), а ще, через тотальний

дефіцит у країні, — солідний приварок. Дуже просто: затарюємось на

Далекому Сході — чим? – звісно, рибкою та ікрою, і веземо куди?

Правильно, до Білокам’яної, Києва чи Ленінграда. Там — знаємо, кому

здати оптом. А закапелочок для цих ніжних делікатесів у нашому

велетенському холодильнику на колесах завжди знайдеться. Трикотаж

та радіотовари веземо з Прибалтики; з Єревана та Кишинева — коньяк

і сигарети, дині — з Середньої Азії... А маршрути вже прокладені, і

зв’язки напрацьовані.

Так без нудьги прожив Миколка вісім років, поки на межі