Польовий командир

17

статтю ще не мав, але підсвідомо відчував, що присутність в одній з

хлопцями будівлі дівуль, дівиць, дівах та різних панянок, пацанок і

мадемуазелей – таки теж неабиякий плюс. Інтуїція його не обдурила:

вже на другому курсі він, назбиравши майже дві сотні кревних

радянських рублів на американські "Леві Страусс" та вивчивши з

десяток акордів, бренчав усіма шістьма струнами й виводив своїм

височенним тенором такі рулади, що дівки збігалися з усієї "общаги".

Претенденток на нього не бракувало, і Микола крутив з ними романи й

"давав джазу", хоча цей музичний стиль не розумів і, справжній

шанувальник року, ніколи не слухав. Правди ніде діти: вчитись він таки

не забував, принаймні, без стипендії не сидів жодного семестру. Та

рано чи пізно все хороше закінчується: не встиг Шульженко захистити

диплом, як принесли йому повістку — чи не бажаєте, мовляв,

шановний громадянине, виконати почесний обов’язок? Відмовлятися в

ті часи було не заведено та й ризиковано, і Колян, відгулявши як

порядний пацан проводи, з’явився до призовного пункту, оточений

почтом з дружбанів та палких прихильниць його бельканто.

Залізний принцип Радянської Армії: "З вікон своєї казарми солдат

не повинний бачити вікна своєї хати", що свято сповідувався роками, із