Польовий командир

навіть попри те, що прекрасно знав: у кожній артилерійській частині

округу до пісні вставляють свого крутого комбата-старлея.

Службу правив Микола так, як усі: бігав з "голим торсом" на

зарядку, стріляв з гармати й автомата, із особливим задоволенням

влучно шмаляв з гранатомета, вивчав дії відділення та взводу в наступі

й обороні, їздив на полігон, ходив у наряди й караули... А от побутова

дідівщина в казармі його практично не торкнулася: його спів любили

всі призови, а він постійно поповнював свій репертуар і міг класно

заспівати на замовлення майже будь-якого шлягера тих часів.

Відслуживши рік та перейшовши до повноправної касти

"черпаків", котрі на Далекому Сході звалися "фазанами" 1, Шульженко

не тільки не закинув свої вокалізи, а й зорганізував у частині ансамбль,

розігнаний після кількох перемог на конкурсах самодіяльності особисто

замполітом за "сомнітєльниє с ідєологічєской точкі зрєнія тєксти

пєсєн":

"Презрительно зовете

Вы меня шутом,

И свысока плюете

В мой пестрый балахон.

Зачем зовете вы меня,