Польовий командир

нього аж так, що він відчув її запах: легкий, апельсиново-імбирний, з

незначним присмаком мускусу, сандала й, здається, ванілі... Галині

вочевидь було не просто приємно, а — в кайф догоджати чоловікові,

вибираючи ласі шматочки...

— Ну, що ж, давайте вип'ємо, — хлюпнув у склянки

американського самогону Петро. — За вас, Галино, за вашу

надзвичайну вроду, шарм та елегантність.

Так, як вони пили, не п'ють — здійснюють ритуал, ледь вмочуючи

губи у напій. Так, здається мені, роблять консули та посли на офіційних

заходах, можливо, ще монархи чи президенти. Як вони їли – не їдять, а

вкушають, орудуючи ножем і виделкою з елегантністю мікрохірурга й

точністю ювеліра.

— Я хочу танцювати, — заявила раптом Галина, ввімкнула

пультом телевізор і наклацала якийсь музичний канал. Якщо таланить,

то вже аж так: у ящику Мерайя Кері1 співала своєї легендарної " My

Al ".

Що має робити в такій ситуації чоловік? Петро встав, вийшов з-за

столу й простягнув їй руку.

Лишень тільки він поклав долоню їй на талію — психологічна

дистанція зникла. В його обіймах танцювала не начальниця, коректна