Польовий командир

Джонки1, — наказав пофарбувати всю бойову техніку в білий колір. З

машинами у нього було не надто жирно: у наявності був гусеничний

шляхопрокладач БАТ-М, десяток броньованих тягачів МТЛБ з

причепленими протитанковими гарматами "Рапіра", вісімнадцять

БТРів, тентовані "Урали", цистерна – автозаправник і різний дріб'язок

штибу пари БРДМ-2 та командирського УАЗу.

Він вибив для своїх людей тисячу пар валянок «другого терміну»

— ношених вже, але після ремонту, стільки ж баранячих кожухів, а для

водіїв та механіків «танкачі» — танкістські втеплені ватином

комбінезони, теж радянського ще зразка. Кулеметів та автоматів його

воїнству не бракувало — посприяв цьому підполковник Бреус-

Верхоянський, заступник командира однієї із стрілецьких дивізій,

поспішивши виконати підроблений письмовий припис командування

округом. Мав він з того зиск чи проявив звичайне головотяпство —

тепер не довідатись, бо вже наступного дня ретивий служака розбився

на смерть у власному авто через відмову системи гальмування.

Достеменно відомо лише одне: вже за годину після аварії начальник

контррозвідки флоту доповів про неї самому Макарову, а той, кажуть,

тільки гмикнув і сказав: «Хер з ним», і контррозвідник піддакнув: "Так

точно", а за тиждень був нагороджений орденом "За заслуги перед