Польовий командир

Вона навіть возила раз Славка на село; татусеві маляр не

сподобався, але яке це тоді мало значення?

Рік чи півтора вони були щасливі, та одного разу геній і колорист

ошелешив її новиною:

— Ти знаєш, мені дають річний ґрант на навчання в художній

академії в Німеччині.

Чого там навчатися, якщо його роботи продаються в тій країні

краще, ніж творіння тамтешніх майстрів, що ту академію вже закінчили,

вона не розуміла, але, ясна річ, сказала:

— Звісно, треба їхати. Такого шансу може й не трапитися.

...Прощання-сльози-обіцянки: "я писатиму", "я дзвонитиму", "я

повернуся", навіть — "я тебе заберу туди"; потім вокзал, потяг, останні

поцілунки та — порожнеча.

73

Ні, спочатку він дзвонив, надсилав листи електронкою, навіть по

скайпу кілька разів побалакали, він розповідав, як йому класно та

цікаво: слухачі академії живуть у старовинній тверджі, а з'їхалися вони

з усього світу...

Та гніздечко було повернуте господареві, й там уже жив інший

геній, малярський світ про неї враз забув — без Славка вона була йому