Польовий командир

Підтягнутий, ані волосинки сивої – тому, мабуть, не виглядає на свій

вік...

Стояли й не знали, про що говорити, а натовп потоком сунув —

до біса людей в київському метро в години пік...

71

Потім розпрощалися та розійшлися: він — на перон, вона — на

вихід, аби всі наступні дні виглядати один одного в юрмі на цій станції.

Когось же він їй нагадував, цей Микола Шульженко... Начебто не

портретно, не поставою, а... Треба зрозуміти – чим, тоді буде легше

згадати — кого. Голосом? Манерою говорити? Формою губ,

підборіддям? Стоп. Якщо оздобити це обличчя шкіперською борідкою й

банданою з черепами — майже викапаний Славко. Тільки дорослий.

Дуже дорослий.

Скільки ж їй тоді було: дев'ятнадцять, двадцять? А йому? На три

роки більше...

Це сталося в тому доброму місті на Дніпрі, котре тоді хотіли

перейменувати на честь славної Січі, де юній Валі вдалося

влаштуватися на роботу після технікуму.

Що могло привабити Славка, молодого талановитого живописця,

випускника академії, в ній, бухгалтерові з провінційними манерами,