Польовий командир

пояснити не міг ніхто. У компанії молодих художників, фотографів,

манекенниць та моделей, куди Валентину випадково привела подруга,

Ярослав Ґовдя вважався генієм і мав чимало претенденток якщо не на

його руку та серце, то хоча би на місце поряд з ним. Незважаючи на

молодий вік, він уже мав дві персональні виставки в Україні та дві за

кордоном, в Німеччині: в галереї міста Фінстервальде та в

старовинному замку міста Бєсков, де тепер розташувався потужний

культурно-мистецький центр.

Їй подобалося в ньому все: манера екстравагантно вдягатися (її

дотримувалися в його колі майже всі), тембр та модуляції голосу,

стилістика розмов, запах його волосся та тіла. Вражали Славкові

пронизливі очі та тонкі сильні пальці. Імпонували його витонченість та

інтелігентність. Єдине, чого вона так і не змогла полюбити — його

картин, написаних аґресивними грубими мазками й декорованих

штрихами мастихіна по всій поверхні сирої ще фарби, що робило його

живопис об'ємним та багатошаровим. "Художня техніка Ярослава Ґовді

винятково оригінальна в образній глибині" — писали про нього

мистецтвознавці. Його називали блискучим колористом. Він

випромінював натхнення, коли, убравшись у сірий просторий балахон

до п'ят, чаклував над своїми картинами. А ще він умів класно подавати