Польовий командир

п'ятдесят два міліметри. Ведмідь вихопився із незатишної домівки й

попер яругою — зігнати злість недосипу на першому зустрічному. У

байраку гостро пахло людиною, і це дратувало бурого ще більше. Він

повернув до бокового відрогу бескида – й остовпів: просто перед

носом ароматно парувала чималенька купа... їжі. Звір не повірив – він

знав людину й не чекав від неї добра. Так не буває. Мишко потягнув

носом повітря: де запах заліза й оливи, котрий зазвичай попереджає

про старанно прихований капкан?

Хоч як дивно, але нічого підозрілого бувалий у бувальцях

клишоногий не знаходив. Він обережно обійшов довкола — свіжий

запах однієї-однісінької людини, котра сама пропахла їжею. І все.

Хижак наблизився і не встояв: покуштував це вариво із зерен та

якогось невимовно смачного жиру... Озирнувся й заходився жадібно

їсти... Їдла було стільки, що він усе й не подужав. Зупинився, важко

дихаючи. Пащею хапнув кілька разів свіжий сніг та побрів у тайгу. Десь

далеко несильно бахкало — практикувалися гранатометники, але

тепер це ведмедя не обходило.

...Перлову кашу на комбіжирах солдати не люблять, обзивають

"шрапнеллю", вважають вкрай несмачною та їдять у крайньому разі.

На полігоні рознощики їжі намагалися брати її на польовій кухні