Польовий командир

школярі: м’язисті молодики зі сторожкими очима. Профі. У таких не те

що миша – тарган не проскочить. І рідкісний птах перелетить... Працюй

натхненно, рідна Ненько, — кордон на замку!

…Черговий по N-ській заставі старший прапорщик Петренко

безмежно нудьгував. Пильні наряди розведені на пости і маршрути.

Мерехтять зеленими вогниками пульти, мовчазно підтверджуючи

недоторканність священних рубежів — усюди премудрі овоцефали з

секретного київського НДІ понаштрикували різних датчиків: ємнісних,

інфрачервоних, руху, ще якихось – і вони надійно перекрили сектори,

дублюючи один одного. Порядок повний – чого ще Петренкові?

Він задумливо длубався в носі і байдуже спостерігав, як велика

оса повзала склом ідеально прозорої шибки. "Дурна, — мляво й

розслаблено подумав черговий. – Залетіла в кватирку, а назад дороги

ніяк не знайде. Прибити абощо…" Він апатично глянув на вчорашню

газету "Патріот", на комаху та й вирішив – ліньки, хай живе.

Незрозумілі ворушня та гамір, що виникли за вікном, не

сподобалися прапорщикові. Він, машинально поправляючи наплічну

кобуру з надсучасним пістолетом "Форт-мурена"1, вийшов на ґанок

караулки. Досвід старого служаки підказував: що раніше й гучніше

зарепетуєш, то менше ймовірності залишитись у винних.