Розділ «Частина третя»

– Це не зовсім вірно. Я волів би дотримуватись менш категоричних висловлювань.

– Перестань, ротмістре! Адже ти жовнір і жовніром був усе своє життя. Не личить старому вояці займатися словоблудством. Тим більше, якщо йому це погано вдається. Зраду можна називати якими завгодно словами, але від того вона не перестає бути зрадою. Тож давай говорити начистоту. Хто тебе прислав, Лянцкоронський? Може, Потоцький?

– Пан недооцінює важливість своєї особи, – прикрив повіками очі Тицевський.

– Як?! Невже сам канцлер?!

Тицевський зітхнув. Він відставив порожній кубок, узяв до рук вкриту кіптявою й залишками жиру шпагу, що на ній нещодавно смажилась зайчатина, й задумливо почав підгортати нею вкриті сивою паволокою попелу жаринки в багатті.

– Нехай буде по-твоєму, полковнику Богун. Я вирушив у цю мандрівку за наказом короля.

Іван з несподіванки аж присвиснув.

– Тебе відрядив…

– Мене відрядив Ян Казимир Ваза. Тепер ми можемо продовжити розмову?

– Так. Тепер я готовий вислухати, для чого королю знадобилося посилати тебе в таку неблизьку й далеко не безпечну подорож, – Богун випустив кільце тютюнового диму й уважно подивився в очі поляку. Той відповів твердим поглядом своїх вицвілих очей.

– Королю відома твоя позиція по відношенню до Переяславської Ради і віддання України під протекцію Московській державі. Це дуже необдуманий вчинок Хмельницького. Вчинок, котрий може призвести до надзвичайно тяжких для козацтва наслідків. Король підтримує тебе і має тобі дещо запропонувати. І повір мені, на таких умовах, котрі тебе влаштують значно краще, аніж примусова присяга, що до неї підштовхував вінницького полковника Хмельницький.

– Тобто ти хочеш сказати, що твоя поява тут є наслідком моєї відмови присягати московитам?

– Значною мірою. Ну і, звичайно, не слід забувати про конфлікт, що продовжує поглиблюватись між паном полковником і Хмельницьким. Так, не дивуйся, у Варшаві відомо багато чого з того, що діється у ставці гетьмана Хмельницького. А тепер, після викриття і страти Верещати, навіть більше, аніж Хмельницький може знати про стан речей у королівському палаці й сеймі.

– Верещагу страчено? – посміхнувся Богун. – Панове ляхи надто оптимістичні. У мене інші відомості: камергер його величності врятувався з фортеці і нині спокійно проживає в Україні. Це можу стверджувати, адже лише нещодавно я особисто зустрічався з паном Василем у Чигирині.

Тицевський мимоволі скривився.

– Я не маю необхідної інформації, щоб сперечатися з паном із цього питання. Та й доля шпига не є суттєвою для питань, котрі ми з тобою маємо розглянути. Отже, про твої непрості відносини із Хмельницьким нам відомо. Відомо й про те, що вже двічі Хмельницький мав намір стратити тебе, а одного разу навіть видав наказ закувати в кайдани пані Ганну. Ми вважаємо, що Хмельницький не є насправді тією людиною, котра нині потрібна Україні, ти згоден зі мною, полковнику?

– Продовжуй, – хитнув головою Богун.

– Він утрачає популярність, і це ні для кого не секрет. Нині вже значно менше пам'ятають Жовті Води і Корсунь, аніж Білоцерківський договір і виступи бунтівних Вдовиченка та Мозирі.[72] Пам'ятають і те, що в тих виступах був відчутний і голос полковника Богуна. І вважають дії полковника цілком логічними. Але ті події вже стали вчорашнім днем, натомість маємо події дня сьогоднішнього. І вони підказують нам, що гетьман Хмельницький зробив надто багато помилок. Ці помилки шкодять не лише Речі Посполитій, вони шкодять і козацькому війську. Московія чужа Україні, для України повинен бути інший шлях, аніж протекція царя Романова.

– І ви вважаєте, що я здатен повернути події в інше русло, віддаливши Україну від Московії і схиливши її в інший бік? Але я лише вінницький полковник, ви звертаєтесь не до тієї людини.

Тицевський повільно похитав головою: