Розділ «Частина третя»

– О, це так, – погодився Тицевський. – Рецепт, за яким воно приготовано, мій кухар тримає в секреті, тож можу з гордістю сказати, що такої зайчатини пану полковнику їсти ще не доводилося.

Тицевський скоро запропонував випити ще по одному келиху, потім ще. Він розхвалював приготовані кухарем страви, за найменшої нагоди і без неї пускався у спогади про минулі роки, коли Україна була частиною Речі Посполитої, Військо Запорізьке вірою і правдою служило короні. Згадував роди православної української шляхти, такі як Острозькі, Вишневецькі, Киселі й Тишкевичі, що залишилися вірними королю навіть серед цієї війни. Жалкував про втрачених у боях видатних людей, як з боку Польщі, так і козаків, досить щиро зітхав і робив трагічне обличчя, вимовляючи їхні імена. Богун слухав, лише час від часу відпускаючи короткі репліки, з яких неможливо було зрозуміти його ставлення до витіюватих тирад Тицевського.

Нарешті трапезу було закінчено. Іван дістав люльку і запитливо подивився на ротмістра.

– Ну от що, пане ротмістре, давай перейдемо до справи. Хто тебе до мене прислав і з якою метою?

Тицевський одразу ж змінив тон з мрійливо-пафосного до ділового:

– Пан полковник – людина надзвичайно прониклива. І це мене не дивує. Минулого разу, коли ми зустрічалися, він був, якщо мене не зраджує пам'ять, сотенним хорунжим. Тепер переді мною сидить надзвичайно популярний у війську полковник, котрий не раз мав під своїм перначем реґіменти, складені з кількох полків, і навіть обирався наказним гетьманом усього війська. Блискуча кар'єра, пане Богун. Я маю запропонувати тобі дещо.

– Від чийого імені?

– Що ж, буду відвертим з тобою. Хоча, у свою чергу, буду вимагати не меншої відвертості. Ми домовимося?

– Я можу або вислухати тебе, ласкавий пане, або повертатися. Ніяких вимог з твого боку. Отже? – Іван поправив підшоломник і взяв з колоди місюрку, демонструючи готовність припинити розмову.

– Добре! – замахав руками Тицевський. – Я згоден, ніяких обіцянок.

– Хто прислав тебе до мене? – повторив Богун дещо нетерпляче.

– Імена тих людей надто відомі, щоб промовляти їх. Можу сказати, що результати мого посольства очікують у Варшаві. В резиденції коронного канцлера Речі Посполитої.

– А це вже цікаво! – криво всміхнувся Богун. – Чого ж ясновельможні хочуть від мене?

Тицевський зітхнув і розвів руками:

– Я вважаю, пан полковник далекий від думки, що нашу увагу не привертають останні явища в Україні. Зокрема, різдвяні події в Переяславі.

– Твоя правда, я досить далекий від такої думки.

– Отже, нашу увагу було звернуто до Переяслава, а пізніше до угоди між Хмельницьким і Москвою, тієї, котра отримала назву Березневі статті. Повірте, нас надзвичайно пригнічує рішення Хмельницького присягнути московському царю, а також те, що він примусив прийняти ту… скажімо, не популярну присягу, більшість козацької старшини. Хочу завірити…

– Жодного слова більше! – перебив Тицевського Іван. – Доти, доки я не почую імен людей, котрі стоять за тобою, ротмістре.

– Але…

– Ніяких але, – нетерпляче змахнув рукою Богун. – Не потрібно бути надто проникливим, щоб зрозуміти мету твого приїзду. Адже ти прибув для того, щоб переконати мене зрадити Хмельницького і взяти руку твоїх сюзеренів. Так?