Розділ «Частина друга»

– Звичайно, знають, – знизав плечима Нечай. – Ось тільки боюсь, що ми не залишимо їм іншого виходу.

Підігнавши коней, козаки зацокотіли по дерев'яному настилу мосту під замковою вежею воріт. Скоро вже були посеред схожого на колодязь подвір'я, де криті соломою конов'язі вздовж стін і внутрішні будівлі замку залишали настільки мало простору, що тут не змогли б роз'їхатися навіть десятеро вершників. Нечай, а за ним і Богун, передоручивши коней служникам, піднялися вузькими кам'яними сходами на другий поверх, де, використовуючи його найбільшу площу з-поміж усіх приміщень замку, було влаштовано приймальню гетьмана і його особисті апартаменти.

Перед дверима приймальні шлях козакам перегородив вартовий у червоному жупані і високій баранячій шапці з червоним верхом, але, впізнавши Нечая, одразу ж відступив.

– Багато старшини вже прибуло, Свириде? – запитав у нього Нечай.

– Майже всі, пане полковнику. Проходьте, його ясновельможність буде з хвилини на хвилину.

Переступивши поріг, опинилися у просторій світлиці, в центрі якої був розташований великий круглий стіл, застелений темною сукняною скатертиною, в кутку палахкотіли, потріскуючи, дрова у великому каміні, а під стінами стояли у два ряди широкі дубові лави, драповані таким самим сукном, що ним було накрито стіл. На лавах майже ніхто не сидів – усі присутні старшини стояли невеличкими групами по кілька чоловік, щось обговорюючи. Серед них Іван упізнав Джеджалія, Крису, Ганжу і Федоренка. Одразу ж за Богуном і Нечаєм у кімнату зайшов генеральний обозний Чорнота в супроводі полковника Кричевського. Привітавшись, приєдналися до одного з гуртів. Іван мовчки слухав неквапні розсуди старшини щодо становища у війську і останні звістки про переміщення поляків. За кілька хвилин і справді розчинилися двері, й до вітальні увійшов гетьман.

Хмельницький ступав пружним кроком упевненої в собі людини. На ньому, не дивлячись на те, що в камінній залі було досить тепло, була оторочена куницями кирея, одягнена поверх атласного, шитого золотою ниткою каптана. У руці мав срібну гетьманську булаву. Слідом за гетьманом до зали зайшов генеральний військовий писар Виговський. Богун, придивившись, упізнав у ньому одного з полонених під Корсунем командирів коронного війська і пригадав чутки про нього – мовляв, саме цього сухорлявого високого шляхтича Богдан-Зиновій викупив в одного з татар Тугай-бея за чистокровну арабську кобилу, пригадавши давні дружні стосунки під час служби в реєстровому війську. Щодо правдивості тих чуток Іван, звичайно, мав сумніви, але він дійсно бачив Виговського на майдані, де перед Хмельницьким була вишикувана верхівка польської армії, коли привів туди Калиновського.

Виговський тихо сів за стіл і, зачекавши, доки джури розкладуть перед ним писарське приладдя, подивився на гетьмана. Той кілька хвилин стояв мовчки, немов щось обдумуючи. На обличчі Хмельницького застиг той задумливий вираз, що його помітив Іван ще того пам'ятного дня, коли вперше побачив гетьмана в таборі під Жовтими Водами. Нарешті він обвів поглядом присутніх і мовив:

– Радий бачити всіх вас, панове старшини, в доброму здоров'ї, зібраних задля військової ради, під час якої ми розглянемо можливість поставити третю і, маю надію, остаточну крапку у війні з Польщею. Війні, яку ми почали з Божого благословення і щасливо проводили з його поміччю. Радий бачити вас і тому, що тепер, після літа, проведеного в боях, ми зустрічаємося з вами, побратими мої дорогі, не як гнані, котрі повинні стерегтися і зважувати на терезах кожне слово своє, а лиш як переможці і привідці стотисячного війська. І все тому, що нас підтримав народ! Хочу, щоб кожен з вас пам'ятав це.

На мить Хмельницький замовк і підійшов до гетьманського булавничого – одягненого у вишукані шати молодого козака з темно-червоною оксамитовою подушечкою у руках. Обережно поклав на ту подушечку булаву.

– Що ж, прошу всіх сідати на лави, – продовжив він після того.

Старшини з тихим гомоном і шелестом вбрання розсілися по лавах. Хмельницький теж зайняв своє місце, сівши у крісло навпроти присутніх, так, щоб мати з правої руки Виговського. Недбало виклав лікті на стіл.

– Нараду проведемо таким чином: спочатку пан генеральний писар розповість нам усі переміщення наших військ і ворога за останній час, потім я викладу деякі свої міркування, після чого нагоду висловитись буде мати кожен бажаючий. Прошу вас, пане Іване!

Виговський, не примушуючи себе запрошувати двічі, піднявся і, відкашлявшись, почав промову:

– Що ж, я розумію, сказане мною в чомусь повторить відомі панству факти, але прошу зрозуміти – усе робиться для того, щоб ми могли ясніше уявити собі картину на театрі бойових дій цілком, а за тим і прийняти найбільш правильні рішення для проведення майбутніх дій нашого війська. Тож з вашого дозволу почну з подій місячної давнини.

Після збору на Масловому Ставу Чигиринський, Переяславський, Черкаський, Ічнянський, Борзенський, Канівський, Корсунський, Київський, Прилуцький, Миргородський і Ніжинський полки, загальною кількістю війська у шістдесят тисяч козаків вирушили з Божою допомогою через Рокитне, Паволоч і Погребище на Калинівку і Хмільник, а далі на лінію Остропіль, Гончариха, Стара Синява, де й зайняли позиції, не дійшовши двадцять миль до Костянтинова. Звідтам ми просунулися до Пилявців і перенесли ставку в цей замок. Хочу одразу сказати, що таке місцеположення війська було вибране не випадково, а чому саме, я розповім пізніше.

Одночасно з полками під проводом його ясновельможності, в Прилуці на Брацлавщині було проведено збір полків, підпорядкованих правобережному костирському гетьману Кривоносу, тобто Уманського, Білоцерківського і Вінницького. Загалом ці полки нараховують у своєму складі ще близько чотирнадцяти тисяч козаків. Першого серпня вони оволоділи Костянтиновом, довершуючи раніше розпочату кампанію по захвату максимально можливої кількості фортець і укріплених пунктів від Острога до Бару, від Кам'янця до Коростеня. Отже, маємо цілком контрольовану ситуацію в усіх районах перебування нашого війська. Невідомою досі залишається кількість орди Іслам-Ґерая, що її він повинен привести нам на допомогу згідно договору. Хан чомусь не поспішає дотримуватись його статей, і маємо на даний час лише якихось шістьсот шабель татар під проводом Султан-мурзи, з тих, що їх було залишено ще після наради в Білій Церкві при ставці його ясновельможності пана гетьмана. Затримка з прибуттям хана багато в чому сплутала наші карти, шановне панство, тож, як багато хто з вас пам'ятає, ми вимушені були вдатися до перемовин з польськими комісарами-радцями, що їх запропонували вони самі. І хоч умови, поставлені Варшавою, нам були принизливими і не гідними жодної уваги, переговори все ж виграли для нас деякий час, украй необхідний для нас час! Бо коли посли гетьмана України мусіли вислуховувати відверті погрози і намагання повернути козацьке військо якщо й не до ординацій при Масловому Ставі, то принаймні до Переяславської або Куруківської комісії, нами було проведено колосальну роботу по впорядкуванню, озброєнню і оснащенню харчами і припасом усього нашого новоствореного війська. Дещо прояснилася й позиція татар, і якщо їх досі немає в нашому таборі, є цілком реальна надія побачити їх у найближчий час. Посли від хана, які були в нас кілька днів тому, передали вибачення Іслам-Ґерая за недотримання статей угоди і пояснили запізнення великим бусурманським святом, котре носить назву шабан і святкується у восьмому місяці за поганським календарем.

Тепер повернімось до причин розташування військ під Пилявцями. Першою з наших цілей було і залишається донині не віддати ініціативу і право вирішувати, де відбудеться битва, до рук ворога. Саме тому було вирішено покинути район Гончарихи, одночасно відізвавши полки Кривоноса від Росолевецької переправи і реґімент Нечая, який до цієї пори утримував фортецю в Костянтинові. Ми розраховували, що відступ від Костянтинова і Росолевецького перевозу надихне ляхів на розгортання наступу й утримає їх від думки ставати табором поблизу Костянтинова, що було нам зовсім не на руку, з огляду на перевагу поляків у кавалерії. З цією ж таки метою польській передовій сторожі було дозволено безборонно розігнати наші передові чати під час їх пересування від Костянтинова до Пилявців. Натомість розташування на ділянці, що її ми залишили панам комісарам на лівому боці Пиляви, підходить нам значно більше. Тепер ми вже можемо з переконанням казати: відступ від Костянтинова дав свої плоди, польське військо прямує на Пиляву. Як здачу Росолевецької переправи і Костянтинова, так і втечу наших розбитих чат ними було розцінено наступним чином: козаки перелякані кількістю їхнього війська і не мають жодної надії протистояти їм.

Тепер про табір. Як ми з його ясновельможністю могли пересвідчитись на власні очі, обоз влаштовано добре і укріплено цілком надійно. Маємо периметр з возів у шість рядів, все обкопано валом і ровом. Шанці влаштовано в кілька ліній, на валах установлено більш як сотню гармат. Як ми й планували раніше, полки Кривоноса не увійдуть у склад нашого табору, утворивши окремий реґімент на протилежному березі Пиляви і будуть слугувати нам одночасно авангардом і резервом, в залежності від ситуації, яка складеться.

Ну і наостанок хотів би розповісти все, що мені відомо про ворога. Як не дивно, але Польща змогла зібрати військо, яке нараховує понад сто тисяч чоловік, близько сорока тисяч з яких шляхта, наймані ландскнехти і кондотьєри. Військо досить сильне, хоча поступається нам у кількості піхоти. На липневому вальному сеймі у Варшаві було призначено рейментарів коронного війська на заміну тих, кому доля не посміхнулася під Корсунем. Ними стали Доменік Заславський, Олександр Конєцпольський і Миколай Остроріг. Їм підпорядковано тридцять два сеймових комісари. Відомості з джерел, яким цілком можна довіряти, – Виговський подивився на Хмельницького, котрий сидів поряд і слухав його, не встряваючи до розмови. – Так, цілком надійних джерел. Місцем збору коронного війська обрано селище Глиняни на Галичині неподалік від Львова, що на північний схід від Волочиська. Туди рейментарі й вирушили, зібравши перед тим воєводствами польськими майже всіх, хто здатний хоч як-небудь тримати в руках зброю. Відсутній у їхньому таборі лише Ієремія Вишневецький. Князь, як завжди, відмовився коритися будь-чиїм наказам і висунув власну точку зору на майбутню кампанію, адже це так схоже на гонорового князя! Він оголосив збір війська у свій табір під Човганським Каменем.[36] Проте полякам досить швидко вдалося вирішити всі негаразди у власному таборі, і на початку вересня вони об'єднали свої сили біля Човганського Каменя і вже спільно продовжили похід на Костянтинів. Решту ви вже чули. Добавити можу лише те, що сьогодні зранку польське військо покинуло Костянтинів і вирушило в напрямку нашого табору. Думаю, слід очікувати їхньої появи вже сьогодні надвечір, принаймні розвідувальні роз'їзди ворога було помічено кілька годин тому всього за кілька миль західніше Пилявців. У мене все, панове.