Розділ «Князь Ігор»

Воєводи переглянулися. Гм! А князь діло  каже! Всі схвально загули.

— Тоді до роботи!  — повелів Володимир Глібович. — Попереду копачів поставте заслону зі щитів, щоб  ворожі сторожі  не  запримітили, що  ми  тут затіваємо. Землю накажіть відносити в тил,  а ямки — прикрити бур’яном, щоб  не видно  було.  Утямили?

— Так, княже, так.

— Тоді  до роботи, братіє!  До  роботи!

7

Сонце давно завернуло з  полудня. Жовто-сірий степ, здавалося, заснув і млів  у нестерпній спеці.

Пообідавши, руські вої  вишикувалися на  рівнині бойовим   строєм. Після цього Володимир дозволив людям, не сходячи з місць, розслабитися, відпочити, навіть прилягти. Вої  зразу  ж поставили проти сонця щити, попідпиравши їх списами, — полягали під  ними в  тіні,  щоб  заховатися  від пекучого проміння. Нікого не  турбувало те,  що  їх можуть застукати зненацька. На випадок половецької атаки всі мали достатньо часу  схопити зброю і стати  на  свої  місця, бо  половці зупинилися не  ближче як  за версту.

Минали хвилини, збігали години. З-за Орелі прибули засадні полки, зміцнивши собою руську оборону. А половці все  чомусь не  розпочинали атаки.

Володимир і  дивувався, і  радів з  цього: ось-ось мали підійти Рюрик і Святослав. Може, тоді Коб’як взагалі покаже хребет  і дремене в степ?  У всякому разі  ця затримка хана Коб’яка на  руку  руському війську.

Вої  ж скоро перестали думати про  наступну битву, яка могла  для багатьох із них або й для всіх закінчитися смертю, пораненням чи  полоном. Може, Коб’як після ранкового прочухана не  наважиться вдруге  випробувати долю?  Багато хто закуняв під щитом на теплій землі, а інші  насолоджувалися бодай невеликою прохолодою в затінку і несподіваним відпочинком.

І саме  тоді,  коли їх майже не  ждали, половці рушили в атаку. З-за  горбів раптово виринула хмара куряви, потім показалися  темні лави вершників. Над ними замайоріли бунчуки і довгі  барвисті корогви з золотими зображеннями бичачих рогів, драконів, собак, різного гаддя. Чим ближче наближалися половці, тим  яскравіше висвічувалися ті  малюнки на  широких полотнищах.

Руський стан  враз  заворушився. Різкі  окрики воєвод підняли на  ноги всіх.  Кожен поспіхом натягував на  себе  лати чи кольчугу, прив’язував поножі, надівав підшоломник, хапав  зброю — лука, списа, меча  — і ставав у стрій. Не  встигли половці подолати і половину шляху, як  русичі вже  перегородили перешийок щільним живим валом.

Попереду в  два  ряди стали копійники,  міцні зграбні гридні, кожен з яких  мав  на  озброєнні, крім  лука  та  меча, довгий спис і короткий спис-сулицю. Потім вишикувалися мечники, а за ними — у три  ряди — стрільці. В тилу  отроки тримали за повіддя осідланих коней.

Князь Володимир в оточенні найбільш досвідчених мужів став  іззаду, за стрільцями. Під  рукою, у запасі, мав  два кінні  стяги — на  випадок ворожого прориву. Бояри і воєводи зайняли свої  місця у бойових лавах.

Усі завмерли в чеканні.

Тим  часом половці наближалися. На  великій Коб’яковій корогві звивався довгий золотистий дракон з роззявленою червоною пащею, з якої  виривався вогонь. Майоріли численні бунчуки.

Половці йшли не півмісяцем і не клином, а лавою. Глухо гула,  аж стогнала земля. Важка хмара куряви піднялася в небо, сонце потьмяніло, стало сердито-кривавим, чужим, непривітним. З гиком, свистом, улюлюканням неслася орда на  руський стан.

Напружена тиша зависла над  завмерлими дружинами. Страшна сила  летіла  на  них  — як  буря, як  вихор, як  смерч, що  все  ламає і трощить на  своєму шляху. Чиє ж  серце не здригнеться від  одного її несамовитого виду,  від  грому  копит, що  стрясають землю, від  хропіння і важкого дихання тисяч коней, від  незвичних чудовиськ, що,  мов  живі, звиваються над  ордою на  її корогвах?

Темна лавина половців накочувалася швидко, зловісно. Вже видно обличчя вершників, їхні ошкірені від люті і страху роти, їхні гостроверхі повстяні ковпаки, оторочені хутром, витягнуті в  нестримному бігові  тонкі спітнілі кінські шиї. А над  усім — сині  блискавиці шабель і дикий незатихаючий вереск: а-а-а!..

Володимир Глібович вибрав місце посередині війська — між  лавами мечників і стрільців. Стрільці ждали його  знаку  — коли посилати назустріч ворогові свої   смертоносні стріли. А він  також терпляче ждав  наближення ворога. Ще хвилина-друга... Ще  мить...