Розділ «Князь Ігор»

Вмокнув біле перо  в каламар, подумав трохи, а тоді твердо  вивів заголовок: «Слово о  полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, внука Ольгова».

...Спить  стольний град   Київ. Над   ним —  тепла серпнева   ніч  1185  року. Простора кімната на  другому поверсі пишного  великокнязівського палацу, начинена  книгами та  зброєю.

Горить, потріскуючи, свіча.

А  за  столом схилився над  аркушем пергаменту князьізгой, князь — великий книжник і громадянин — Володимир Ярославич, якого далекі  нащадки через  багато-багато століть назвуть геніальним поетом.

Тут,  на  дніпровських кручах, у золотоверхому Києві,  в палаці великого князя київського, тієї  ночі  вилилося остаточно в карбовані рядки величне чудо — безсмертне «Слово о полку Ігоревім».

Володимир Ярославич, майбутній князь Галицький!

У грізну  годину лихоліття, коли хоробрий, але необачний князь Ігор  відчинив ворота ворогам на  рідну  землю, весняним громом, вічовим дзвоном пролунав його  віщий голос, звернутий до всіх руських князів: досить чвар та міжусобиць, опустіте вже  стяги свої, вкладіть у піхви  мечі  свої, пощерблені  у братовбивчих війнах, черленими щитами загородіть Полю ворота на  Русь!

Спить під  зорями Київ. Скрипить перо. Гуде  у жилах кров. Горить свіча...

1990-1998

Лубни