Розділ «Князь Ігор»

Поки Ждан знімав з Любави кожуха, боярин теж роздягнувся, залишившись в одній сорочці, засукав рукави і торкнувся Любавиної пов’язки.

Дівчина скрикнула, закусила губу.

— Їй боляче! — вигукнув Ждан і кинувся наперед, мовби хотів  відсторонити боярина від пораненої.

А той  поглядом зупинив його.

— Хто  тобі  ця  дівчина, отроче?

Ждан почервонів. А Самуїл хитро  прискалив око, як  він робив це  тоді,  коли мав  що  сказати, але  волів  краще промовчати. Та  спостережливий старий, не  дочекавшись відповіді, усміхнувся:

— А-а,  зрозуміло, — кохана! — і серйозно додав:  — Звичайно, Ждане, їй  буде  боляче, бо  рана, видно, глибока, — ген  скільки крові витекло... Але ж треба  потерпіти, — і погладив дівчину по голові. — Правда ж, Любаво? Потерпиш?.. Лягай, голубонько!

Він  підклав їй  під  голову подушку, а  сам  сів  поряд на стільці. Тим  часом немолода повновида жінка, певно кухарка,  внесла жбан гарячої води, а  Хорошко, підліток років чотирнадцяти, — сувій  полотна і ящик, наповнений різними знахарськими причандаллями та  маленькими горнятками з мазями. Поставивши все  це  на  підлогу, вони обоє відразу ж вийшли.

Ждан шепнув Самуїлові на  вухо, показуючи на  Славуту:

— Він  і знахарює?

— Він усе вміє, він до всього здатний... Знахарювати вміє теж... Та  куди  тим  знахарям! Він  учився у ромейських лікарів, а  тепер і  їх  заткне за  пояс!   Князь і  княгиня, коли треба, посилають по  нього, бо  має  він  легку  руку,  — теж шепотом відповів Самуїл. — Ось  чому  я привів вас  сюди...

Славута ножицями обережно розрізав просякнуту кров’ю, заскорублу пов’язку, що  прикипіла до рани, потім водою із жбана добре  змочив її, щоб  розм’якла, і тільки тоді рвучким рухом  віддер  від тіла.

З  рани хлинула кров. Любава затрепетала, скрикнула і знепритомніла. Ждан теж  здригнувся і  застогнав, ніби   то йому  так  заболіло.

Славута застережливо похитав головою.

— Нічого, нічого, від  обмороку не  вмирають. Зате   сукровиця та порчена кров зійдуть... А це  на  ліпше.

Він  відрізав довгий шмат тонкого вибіленого полотна, густо  намазав його маззю, що  пахла і  воском, і  медом,  і цибулею, і корінням лепехи, і ще  якимсь зіллям, і туго  обмотав руку.

Любава розплющила очі,  тихо  запитала:

— Де я? Що  зі мною? Славута погладив її по  щоці.

— Все гаразд, голубонько. Найгірше позаду... Та ти лежи, лежи, відпочивай поки що.  А ми  тут поприбираємо, погомонимо трохи, а Текля тим  часом сніданок подасть — підкріпимось, і тобі  відразу стане легше. А потім заснеш...

Поки Хорошко прибирав у хоромині, Славута прикрив Любаву барвистою ковдрою і запросив чоловіків сісти  біля столу.