TextBook І все тіло наливається жагучим острахом підозріння.
Але що за диво: весело, привітно, як людина, спокійно осміхається до нього і дуб, і друга береза...
Все як було, так і є... нічого не одмінилось - і чого лякатись...
Але почув він, що, лишаючись позаду, вони переморгуються, боязко-заклопотані й сумні.
І він щось пригадує, од чого піднімається волосся вгору і в холодних колючках німіє тіло.
«Куди ведуть мене? Куди ведуть?» - хоче він крикнути, але дубіє язик...
Напружується, кричить:
«Я не хочу! Не піду туди!.. Я...»
«Бла-жен муж, іже не іде на совіт нече-стивих...»
Глухо, як під землею, залунав суворий, архаїчний спів...
Зникає люта омана від того співу, як од могучого заклинання, вітром розлітається...
Радісно б’ється серце.
Ух... Це тільки сон...
* * *Ой, ні, не сон!.. Знову туча страшного передчуття...
Той спів, то був сон - а тепер правда... А дерева, також радісні і свіжі, осміхаються, моргають: не бійся, нічого не бійся...
«Ідіть зо мною, не кидайте,- з таємною турботою прохає він дерева,- бо я боюсь... мені чогось страшно...»
Розважають його, як дитину:
«Чуєш сюрчання і тихий брязкіт - то по гущавинах співають пташки, веселі, безтурботні пташечки».
«О, я й не впізнав»,- дивується він, як дитина.
«А той золотий їжак у небі - то сонце...»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПІД СВЯТИЙ ГОМІН“ на сторінці 2. Приємного читання.