Розділ «СВЕКОР»

Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу!

- Я не хо...- промовив він і схлипнув. Очі зразу налилися слізьми.

- Ну, а як же, сину? - ласкаво й тихо казав батько.- Хто ж нас з матір’ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали - робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже ж ти виженеш нас із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню?

Василькові зробилось і боязно чогось, і, боже, як шкода тата з мамою...

Хліб випав у його з рук, і він на всю хату так і заголосив:

- Я ма-а-лий ще!..

Всі, що були в хаті, далі не могли вже втерпіти й весело зареготали.

Василько глянув кругом і зрозумів, що то все були жарти. Він з радощів аж сам засміявся. Потім засоромився, закрився руками та, скинувши Петрову свитку, вистрибом так і метнувсь на піч!

Часто після того питали його:

- А що, Василю, швидко будеш женитися?

Василько, було, помовчить трохи, а потім поважно одмовить:

- Так-то й женитись!.. Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!..