Розділ «Частина І Попівна з Рогатина»

«Було б непогано! Я би потихеньку розпитала цю Нейше про наші рідні місця», – подумала Роксолана.

– Розселенням слуг не я займаюся, – заперечила тіточка Емель. Було видно, що ці слова великою мірою засмутили Марисю. Тому управителька звернулася до Роксолани: – Ну що ж, підемо поки що зі мною, а далі побачимо.

Роксолана передала свій скромний вузлик в руки тіточці Емель і пішла за управителькою. Табіб-ханум ретельно оглянула нову служницю, потім покликала управительку й щось зашепотіла їй на вухо. Уважно вислухавши лікарку, та поцікавилася:

– Скажи-но, красуне, а скільки у тебе дітей?

– Скільки… кого?!

Питання виявилося геть несподіваним, тож Роксолана навіть відсахнулася. Тим паче що нова порція неясних натяків на спогади вдарила у потилицю з неймовірною силою, відгукнувшись нападом вибухового болю вже не тільки в голові, але й по всьому тілу.

– Ну так, дітей! Ти ж жінка, що в цьому такого?

– Тіточко Емель, але в мене не було дітей! – відповіла Роксолана. Втім, її впевненість розсіювалася в міру того, як тануло моторошне павутиння болю, що розтягнулося від потилиці по всьому тілу. Так, дітей у неї начебто і не було… Але, може, все-таки були?!

Здається, були діти…

Чи хоча б одна дитинка…

Чи все-таки не було?!

І чоловік!..

Примарні тіні минулого, що розтанули колись давним-давно, ще на самому початку полону, тепер оживали й наполегливо стукали у збуджений мозок.

– Наші табіб-ханум не помиляються: діти в тебе були. Принаймні, одну дитину ти точно народила.

– Не може бути! – слабко захищалася Роксолана.

– Красунечко, я розумію, що ти хочеш приховати це… але мені можеш сміливо сказати все, – зашепотіла тіточка Емель.

– Ні. Ні-ні… – вона вперто мотнула головою, хоча цей рух заподіяв їй нестерпного болю.

– Ну добре, облишимо поки цю тему, – зітхнула тіточка Емель і перейшла до іншого: – Я чула, нібито валіде одержала тебе в подарунок від самого Ібрагіма-ефенді. Кажуть, він заплатив за тебе немислиму суму. Це правда, що ти багато чого вмієш?

– Так, тіточко! Я вмію читати й писати, знаю різні мови, вишиваю, співаю, танцюю, можу за хворими доглядати. От вас саму, наприклад, переслідують сильні головні болі, які ви намагаєтеся лікувати маковим відваром, але це мало допомагає. А от я вас вилікую, тіточко Емель! Заварю прості травички, які тут на поличках розкладені, – я ж бачила. І тоді біль мине.

Управителька була вражена: ніхто й уяви не мав про її недугу, а ця рабиня з ходу вгадала те, чого не могли виявити найіменитіші табіб-ханум!